Кляте фентезі...

Розділ 6. Холодні обійми нового світу

Холод обпік тіло, потоком хлинув в горло, хльоснув по обличчю. Паніка накрила з головою, змушуючи безтолково дригнути, спутаними мокрою спідницею, ногами та скинути руки. Пальці боляче вдарилися об щось тверде, та холод майже одразу виморозив біль. Сплутана свідомість ще не встигла усвідомити, що сталося, як руки вже потягли тіло нагору до повітря.

Хрипко кашляючи, Зоря ще раз дригнула ногами, аби підтягнутися вище, лягти на лід, за який вхопилася, але той почав кришитися.

– Прокляття!.. – застогнала дівчина.

Свідомість наповнилася сполоханим миготінням думок, звернулася шаленим джгутом з почуттів, котрий тільки продовжував накручувати волокно за волокном. Яскрава білизна, котра виявилася пухким снігом вже не сліпила очі, та й не надихала. Він покривав пологий берег річки, осідав пухким покровом похилі гілки дерев та гнув донизу довгі прути верболозу.

«Кляті чаклуни! Це їх столиця, це «трохи прохолодно», це ніяких проблем!»

Перша цілком усвідомлена думка була сповнена жаром злості настільки, що залишалося тільки дивуватися, як вода навколо Зорі не закипіла від тієї люті. Та вода не думала ні кипіти, ні хоч трохи тепліти. Навпаки, потік стрімко й жадібно вимивав з тіла крихти тепла. Якщо справа піде так і далі, то вже скоро в неї не залишиться сил.

Несподівана думка відмела тривогу про себе:

– Симоно!

Швидко завертівши головою, Зоря ледь чутно зітхнула. Подругу не знесло течією під лід, вона зачепилася за кригу з другого боку ополонки. Втім радість дівчини була недовгою. З невеликою затримкою та повільно повернула голову на голос подруги і радіти та різко перестала. Розфокусований погляд, сині від холоду губи та цівка крові, що стікала з розбитої скроні.

– Трясця, ненавиджу чаклунів!

Слова дряпнули горло, голова спалахнула.

– Симоно, тримайся!

Гребти до неї не було сенсу, тож треба було вибратися з води самій та знайти… Щось! Закусивши тремтячу губу, Зоря зібралася, щоб випростати руки якомога далі на лід та зробила декілька глибоких вдихів. Припорошений снігом лід вп’явся у підборіддя. Через заціпеніння, котре скувало тіло від холоду дівчина не відчувала болі та понадіялася, що підборіддя після такого в неї залишилося. Зціпивши зуби, Зоря повільно обперлася на край льодового покриву та підтягла тіло поки ноги із млявістю жабки в анабіозі заборсалися у воді.

– Я зараз спробую нам допомог… Ой!

Слабкий голос подруги збив концентрацію, змусив поспішити. У ту ж мить крига під ліктями зламалася і Зоря знову пірнула під лід, наковтавшись крижаної води. Наче того мало, щось сильно смикнуло за шию. З переляку дівчина сіпнулася, ледь не пірнувши далі за потоком, та натяг зірваного плаща швидко ослабнув. Але перш ніж дівчина оговталася, щось різко сіпнуло її вже за комір сукні.

З грудей вирвався хрипкий кашель, коли її потягнули вверх, як дурне кошеня за шкірку. Що то саме рятунок, а не спроба добити Зоря зрозуміла не відразу. Навіть махнула руками та ляснула по чомусь. Судячи зі смачного матюгання – чиємусь обличчю.

– Ще раз смикнешся, притоплю до бісової матері!

Від несподіванки Зоря все ж смикнулася, та хвилини розгубленості виявилося достатньо, щоб під її руками швидко ковзнула мотузка, котру затягнули міцним вузлом.

– А тепер тихо!

 Голос пролунав біля самого вуха та далеко не зразу Зоря зрозуміла, що звучить він надто тонко для дорослого. Стиснувши зуби, вона кивнула та все ж озирнулася. У ході рятунку вона опинилася спиною до берега, звідки надійшла несподівана допомога.

Вуха, хоча вона вже майже не відчувала їх, все ж не підвели, рятівником виявився хлопчиськом, котрий ледь переступив поріжок підліткового віку. Гостре підборіддя, трохи горбатий ніс, котрий стирчав з-під хутряної шапки все що вона встигла роздивитися. Упевнившись, що дівка не геть дурна, хлопчисько в сірому кожуху хутром до тіла спритно поповз навколо льодового проламу. Без зайвої метушні та й зволікання він пересувався так швидко, що Зоря ледь кліпнути встигла, як він опинився вже біля Симони. Тільки тепер дівчина помітила, що від тулуба хлопчиська кудись до берега тягнеться дві мотузки.

«Боже, ще трохи і я стану щирою вірянкою…» – з полегшенням подумала Зоря.

Зовсім розслаблятися було зарано, кат його знає, куди їх занесло та де завіяло рудих та Есшата. Принаймні поряд в ополонці вони точно не бовталися. І зараз головним було звідси вибратися та не підхопити запалення легень. Хоча бронхіт їм вже точно був забезпечений.

Втім і тривога про подругу, і бронхіт, і думки про клятих близнюків відступили, варто було погляду ковзнути далі, до берега. Хлопчисько був не просто ініціативним скаутом і другі кінці мотузок примотані були не до дерева, чи що ще гірше покинуті на аби як. Кінці були міцно зафіксовані, та цей факт взагалі не заспокоював.

Бо мотузки хлопчиська та Симони тримали двоє чоловіків, а ось її мотузку тримав у пащі величезний вовк. Клятий сірий вовк розміром з коня! Поряд з ним Вірна була щеням, а її любий Барабошка взагалі горошинкою. І зараз та тварина, скажена навіть на вигляд, невдоволено загарчала та повільно потягнула мотузку.

Тіло наче прошив заряд. Сіпнувшись, Зоря спробувала перехопити мотузку, за що відразу відхопила порцію лайки з боку чоловіків.

– Та щоб тебе гепнуло, не заважай, придурошне!

«Придурошне» із задоволенням би припинило заважати й взагалі б опинилося якомога далі звідси. На жаль такого варіанту доля не підготувала і Зоря у відповідь тільки тихо пискнула.

В голові відразу з’явилися дурні думки про те, що дехто особливими ласощами вважає струганину й можливо оте страховидло також відноситься до гурманів. Тим часом вовк не поспішав, наче розумів, що у порятунку з льодового полону немає місця метушні. Поруч з ним так же розмірено працювали м’язами чоловіки, підтягуючи до берега Симону та хлопчиська.

Першою на сніг потрапила Зоря, котрій здалося, що її тягнули цілу вічність. Насправді химерна компанія справилася куди як швидше, але свідомість дівчини відмовлялась признавати таку правду. Напроти, вона мигнула у спробі покинути її, та непритомність тендітної панни вирішила обійти її стороною. Варто було величезній звірюзі, сплюнувши мотузку, важко потрусити до неї, як тіло заворушилося. Сковане холодом, воно все ж спробувало відповзти якомога далі, але змогло лише трохи зіп’ятися на руки. На цьому втеча й завершилася, втікачку нагнали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше