Розділ 3. Щастить як обраному (посланому) долею

Прогодувати гостей виявилося куди меншою проблемою, ніж порозумітися з ними. Великої війни чи навіть конфронтації, звісно, не сталося, та великої любові також. Тому в цілому до четвертого дня співіснування в межах одного будинку проходило доволі мирно. Хоча й трохи безглуздо бо за сотнею маленьких проблем так і не вдалося викроїти бодай годинки, щоб залишитися з Симоною наодинці та просто поговорити. Та на те в них все ще був час, тому Зоря не особливо непокоїлася і єдине, що виникало деяке занепокоєння була підозра. Підозра, котра виникла у перший день, на четвертий стала майже впевненістю. Близнюки були хворі. Або на шизофренію, або виключну хитрозадість.

Порозумітися Зорі вдалося з одним Лаяром. Тим, котрий був спокійним, адекватним і навіть коли він починав жартувати, його не хотілось вдарити лопатою.

А ось його брата хотілося – навіть коли він мовчав. Проблема ж поставала в тому, що періодично брати ніби мінялися місцями. Стриманий на першій зустрічі Лаяр починав жартувати та поводитися розкуто, тоді як лівий гівнюк натягував маску благочестя. І декілька разів він з цією маскою спробував розговорити Зорю, що її відверто обурило. До чого пронирливе створіння! Прознав, що вона порозумілася з братом і вирішив тим скористатися.

Те обурювало, дратувало і погрожувало рано чи пізно вилитися у скандал. Стримуватися вдавалося тільки завдяки тому, що дівчина розуміла: серйозних підстав до роздратування у неї не було. Їй просто не подобався нахабний чоловік, котрому, здавалося, до чортиків подобалося випробовувати її терпіння.

Саме тому вона намагалася тримати себе у руках та просто бути подалі від паразита. Та те було і не складно, адже більшість часу вона проводила або за справами, або за роботою. Роботою, котра значно збагатила словниковий запас жителів чудного світу магії. Після отримання листу від видавництва з проханням внести корективи до тексту, вона пройшлася по всім. Того вечора навіть відсторонений Есшат поглянув на неї якось… Не так роздратовано. Наче з розумінням.

А цього ранку, після безсонної ночі, він взагалі сахнувся від неї, коли дівчина сонним бражником з пледом-крилами на плечах, вигулькнула до передпокою.

– Трясця…

– І тобі доброго ранку, – позіхнувши, охоче відповіла Зоря та підійшла до вікна.

Вночі пройшов дощ, саме тому після роботи до пізньої ночі, дівчина під ранок розіспалася та пропустила сніданок ледь не до обіду. Літня спека поступилася приємній прохолоді зі свіжим запахом озону, котрий хотілося вдихнути якомога глибше. Рідкий перестук срібної капелі діяв виключно заспокійливо і, прокинувшись було, Зоря вже готова була заснути знову, та  будильник був невблаганним. Остаточно ж прокинутися її змусив вид подвір’я. Вірніше двох дорослих чоловіків, котрі влаштували…

– А що вони роблять? – збентежено уточнила Зоря, озирнувшись на Есшата.

Зазвичай вона питала таке у подруги, та Симона десь завіялася, певно була на вулиці, а туди виходити після побаченого Зоря вже якось трохи навіть боялася. Хіба мало, може дурість заразна?

Як інакше назвати азартний обмін ударами держаками від лопати та граблів? Посеред мокрого подвір’я з калюжами та ляпками багнюки, котрі розлетілися по тротуару після рясної зливи. Та на все те чоловіки уваги не звертали, кружляючи подвір’ям так, неначе копили енергію принаймні п’ять років і ось зараз рішили її виплеснути. Виплеснути, добряче відгамселивши один-одного.

Або може вони просто здуріли.

– Тренуються.

Відповідь Есшата трохи розчарувала. Аби вони все ж з’їхали з глузду то те б пояснило багато чого в їх поведінці.

– З держаками? – скептично уточнила вона.

Есшат у відповідь лише гмикнув та пересмикнув плечима. Розвивати діалог він, явно не збирався, особливо враховуючи, що вхідні двері прочинилися і до будинку зазирнула Симона, котра якраз взяла на себе нагляд за Вірною. Як і варто було очікувати, нагляд вона вела відповідально рівно настільки, щоб підопічна не вбилася. А те, що вовчиця вирішала, побігати по саду та наставити відбитків землі по всій терасі то вже були деталі.

Які живо зацікавили Есшата, ніздрі котрого обурено роздулися. У нього з подругою, явно, розходилося розуміння того, що несе поняття «приглянути» за кимось. Та Симона на нього уваги не звернула. Усміхнена та червонощока, вона очевидно брала активну участь у тренуванні.

– Ти що теж вирішила розім’ятися? – скептично уточнила Зоря.

За чотири дні подруга нічим не видала свого войовничого таланту, тому зараз господиня була трохи спантеличена. Хто зна, може там, за зовнішністю тендітної голубки з блакитними очиськами насправді схована справжня амазонка?

– Ні, я підтримую! – гордовито задерши носа до гори, дівчина на мить завмерла, перш ніж знову яскраво посміхнутися. – Гадки не маю, кого, я вже разів зо двісті встигла  заплутатися, хто є хто, та про всяк випадок підтримую того, хто починає програвати, щоб не вішав носа.

Скептично позіхнувши, хоча взагалі збиралася посміхнутися, Зоря похитала головою.

– То може граблі їм видати? Для підвищення ставок.

– Ти що, не кажи такого голосно! – ледь не підстрибнувши на місці, обурилася Симона та навіть зробила крок уперед, до будинку та прикрила за собою двері.

– Що, образяться? – зацікавилася Зоря і знову кинула погляд у вікно.

Тренування тривало, вона якраз потрапила на момент, коли один з братів влучно підбив другого під коліна. Той на мить розтягнувся на землі, перш ніж спритно підскочити й, розсіюючи хмару води з калюжі, кинутися атакувати.

– Надихнуться, – похмуро кинув Есшат та посунув у сторону подругу, щоб вийти на вулицю.

Судячи з того, як стрепенулася вовчиця, нахабна хутряна морда уже зрозуміла, що зараз її будуть ловити. Те все Зоря встигнула відмітити за мить, після якої двері знову зачинилися, залишаючи її з Симоною наодинці.

– Отих свиней до дому вдягненими не пущу. Нехай роздягаються тут, а я зараз вип’ю кави та видам їм чистий одяг. Як у воду дивилася, коли про запас брала футболки. А от штани одні… О, може нехай вони будуть нагородою? Хто виграє – хороший хлопчик, йде на прогулянку. Програє – залишається вдома за попелюшку та пере речі.