Розділ 2. Знайомство культур та харчових збочень

Свіжий літній ранок був чарівним. З прочиненої кватирки віяло приємною прохолодою, з солодкою ноткою аромату троянд, що росли певно десь під самим вікном. Чудовий час для початку дня, під мелодійний спів пташок та далеке голосіння півня. Таким ранком хотілося жити!

Жити та ненавидіти світ.

Завозившись під ковдрою, Симона перевернулася на бік та спробувала знову заснути. Задрімати вдалося лише під світанок і такий ранній підйом після нічних потрясінь не додавав радості організму. Зате будив інстинкти мисливця. Лемент пернатого будильника і не думав затихати й врешті решт дівчина не витримала і відкинула ковдру, щоб роздратовано подивитися у стелю.

– Ось в так хвилини я шкодую, що відмовилася від м’яса. З яким би задоволенням я пустила тебе на борщ. І з’їла б його! – погрозливо пробурмотіла вона та все ж сіла.

Вранішнє сонечко остаточно перетворило кімнату на щось подібне до мішанини кубика Рубика. При цьому кубик спочатку потрапив до рук дитини, котра його перемішала, а потім і луснула іграшкою об стіну так, що повідлітали кольорові квадратики. Останні хаотично наліпили назад і ось на щось подібне була схожа кімната. Пакунки, коробки, коробочки та ящики розташовувалися по всьому простору у відверто божевільному порядку.

Вчора, побачивши цей жах, Симона у першу чергу вирішила, що Есшата сюди краще не пускати. У цього перфекціоніста точно станеться припадок, коли він побачить цей безлад. Хоча так вирішила вона вночі, а ось вранці жаліти будь-кого була вже не схильна. І коли одне буркотливе створіння спробує зіпсувати їй ранок, вона його ще і до ремонту залучить. Треба ж Зорі допомогти.

Ворухнувши пальцями ніг, розуміючи, що заснути знову вона не зможе, дівчина голосно зітхнула і все ж звісила ноги з тахти. Декілька хвилин вона просто вивчала поштове маркування на коробці перед собою, перш ніж все ж піднялася на ноги. Позіхнувши, дівчина потерла обличчя та спробувала прокинутися. Вийшло не дуже, але у око впала яскрава червона наліпка на спинці стільця.

«Одяг, рушник, доброго ранку!»

Цей швидкий почерк, з майже друкованими літерами без з’єднань Симона упізнала відразу і стрепенулася.

– Ти моя дівчинка… – розчулилася вона.

Речей з собою вони не брали. Все в чому виникла б потреба, вирішили купити (золото в решті решт всюди можна використати). Та не вранці ж після безсонної ночі розв’язувати такі питання. Тому футболка та короткі бриджі виявилися благословенням.

Тихенько, стараючись не шуміти, вона зазирнула до сусідньої кімнати. Півень, котрий так нахабно розбудив її, близнюків не змусив навіть вухом повести. Залишалося тільки позаздрити таланту спати у будь-якій ситуації.

Прикривши двері, дівчина навшпиньки вийшла до передпокою, щоб не розбудити Есшата, та хвилювання виявилося марним. Той уже не спав і якраз схрестив руки на грудях, з якимось незрозумілим виразом обличчя дивлячись кудись у вікно кухні, на порозі котрої він і завмер. До подруги голови він не повернув, лише якось задумливо промовив.

– Тепер я вірю, що ви дійсно подруги. Де ще двох таких… Активних знайдеш. Мені вже трохи лячно, це нам що весь тиждень на моркві та капусті жити? – кисло скривившись поточним він.

Здивувавшись, Симона мовчки проковтнула докір друга. Цікавість виявилася сильнішою і дівчина підійшла до нього, щоб визирнути у вікно. Визирнути і одразу тихо хіхікнути.

Зоряна сьогодні виявилася не тільки ранньою, але й спортивною пташкою. У прогалині між гілками абрикоса та сусідньої черешні, вона застигла на килимку у химерній позі йоги. У їх світі такого слова, звісно, не було, та щось подібне практикували дівчата в академії. Симоні вправи несподівано сподобалися і вона із задоволенням влилася у невеликий клуб. І кпини друзів її не зупиняли, хоча ті старалися. На щастя останнім часом близнюки вже полишили спроби зацікавити її більш корисними заняттями з бойової підготовки. А ось Есшат ні.

Тому і зараз на неї подивився докірливо. На жаль, дівчина була непробивною та лише ткнула його ліктем у бік, після чого переступила поріг кухні. Так вид на сад, де на синьому килимці вже закінчувала тренування Зоряна став більш мальовничим. У передпокої, на кухні та на другому поверсі будинку вікна були не просто великими – величезними. Раніше дерев’яними, а зараз заміненими на склопакети, та одне залишилося незмінним: відсутність перетинок з ілюзією відсутності перепон. Мати Зорі любила великі вікна, а Зоря любила свободу. Дивлячись на тренування подруги, Симона відчула як у свідомості сплила картина з далекого минулого.

Колись вона сама ось так тренувалася, тоді як Зоряна дивилася на те більш ніж скептично. При цьому скептицизм відносився не до подруги, а до неї самої. Тоді ще Зоря була не впевнена ні у чому, в тому числі у тому, що їй вдасться повторити ті хитрі асани.

А зараз, дивлячись на неї, Симона була не впевнена, що вже вона зможе повторити деякі рухи подруги.

Тим часом Зоря, трохи полежавши після того, як ноги й руки повернулися до традиційного положення, спритно піднялася. Схилилася, щоб скрутити килимок і, відіпхнувши ногою рудого песика, котрий все норовив допомогти господині, зникла з поля зору. Втім, зникла ненадовго. Вже скоро тихо рипнули двері і трохи розпатлана після заняття дівчина зазирнула до передпокою.

– О, ви вже прокинулися? Доброго ранку!

– Так, привіт, – озирнувшись, Симона яскраво посміхнулася. – У тебе круто виходить!

Гмикання друга дівчина проігнорувала. Що б він ото розумів, змій зелений!

– Стараюся не пропускати, бо з моєю роботою зовсім на креветку поставою перетворюся. Роботи у саду катма, спортзали я не люблю, а це несподівано зайшло.

Наче й не помітивши скептицизму чоловіка, Зоря прилаштувала килимок у кутку на етажерці зі взуттям.

– Сьогодні треба буде закупитися, я не розраховувала на гостей, тому на сніданок у нас млинці з м’ясом та можу тости насмажити. Є ще фрукти, та фрукти до кави якось не дуже.