ГЛАВА 1 СУМ ВАСИЛИНИ

Мстислав, кремезний парубок, чий погляд горів вогнем молодості та завзяття, щодня, від самого сходу сонця, наполегливо тренувався на сільському майдані, який знаходився поряд з його будинком. Майдан слугував не лише місцем збору громади, а й площею для військових вишколів. Він не просто вправлявся з шаблею чи списом, він готувався до оборони, до захисту рідного села від частих та нещадних татарських набігів, що чорною хмарою сунули з півдня, несучи руїну та смерть. Але думки молодого козака, хоч і сповнені рішучості, були зайняті не лише майбутніми битвами та військовою справою. Серце Мстислава, що гулко билося в грудях, палало палким, всепоглинаючим коханням до Марусі Чурай, дівчини такої вроди, що, здавалося, зійшла з небесних полотен. Він пам'ятав, мов це було вчора, а не в дитинстві, кожну мить їхньої першої зустрічі біля сільської криниці, як зачаровано дивився на її глибокі, мов лісові озера, чарівні очі, що полонили його душу з першого погляду. Він не звертав жодної уваги на інших дівчат, що збиралися неподалік, перешіптуючись та кидаючи на нього зацікавлені погляди з-під опущених вій. Така його байдужість викликала їхнє неприховане невдоволення та тихі, дівочі зітхання.

Сонце, піднявшись вище над обрієм, щедро пробивалося крізь густе, різьблене листя старого, розлогого дуба, що стояв на пагорбі біля майдану, відкидаючи на випаленому літньою спекою ґрунті химерне, тремтяче мереживо тіней. У цьому мереживі світла й тіні, де повітря було напоєне ароматом чебрецю та полину, наче полонений метелик у павутинні, тремтів від напруги юний Мстислав. Його тіло було напружене, мов туго натягнута тятива бойового лука, готовність до дії читалася в кожному м'язі, очі спалахували юнацькою завзятістю та непохитною рішучістю. В руці він тримав важку, гостро наточену шаблю – цінний подарунок батька, що передавався з покоління в покоління, ковану відомим на всю округу майстром-зброярем. Кожен його рух під час тренування був відточений до досконалості, кожен випад шаблею – точним, смертоносним, мов удар кобзаря по струнах бандури, що змушує серце тремтіти від надривної мелодії.

Василина, дівчина з очима кольору літніх волошок і косою, що сяяла, мов стигла пшениця під сонцем, спостерігала за ним здалеку, заховавшись за квітучим, пахучим кущем бузини, що буяв білим цвітом. Її юне серце билося в унісон з дзенькотом шаблі, кожен рух юнака, кожен змах його дужої руки викликав у ній гарячий трепет та дівоче хвилювання. Пишногруда, з тонкою талією, вона була втіленням юної, ще не до кінця розквітлої краси, про яку співали пісні на вечорницях. Але Мстислав, занурений у світ своїх військових тренувань та мрій про іншу, ніби не помічав її захоплених, сповнених надії поглядів, не бачив її краси та щирого почуття.

Всі його думки, всі його прагнення, всі його мрії були прикуті до іншої постаті – Марусі Чурай, дівчини-піснетворки, про вроду та талант якої вже йшла слава не лише в їхньому селі, а й по всій окрузі. Коли вона з'явилася біля подвір’я Мстислава, легка та граційна, мов ластівка в польоті, з дерев'яним коромислом на тендітних плечах, наповненим кришталево чистою, студеною водою з глибокого сільського колодязя, світ для Мстислава зупинився, затамував подих, а всі звуки навколо стихли. Його погляд, швидкий та гострий, мов у сокола, що вистежує здобич, миттєво полетів до неї, а серце завмирало від нестримного хвилювання та солодкого передчуття. Маруся була старша за нього на кілька років, вже сформована дівчина – розумна, обдарована, талановита, і, здавалося, така недосяжна, мов найяскравіша зірка на далекому нічному небі, до якої не дотягнутися.

Василина, бачачи цю сцену, цей погляд Мстислава, робила все можливе, щоб привернути хоч якусь його увагу до себе. Вона навмисне виставляла на показ свої пишні, високі груди, грала бровами, кокетувала, намагалася виглядати якнайкраще, підкреслюючи свою вроду новими, яскравими стрічками у довгій косі та вдягаючи найкращі вишиванки, але все було марно. Юнак бачив лише Марусю, її образ затуляв для нього весь світ, мов сонце в зеніті. Це, мов іскра в сухому хмизі, миттєво розпалювало в юному серці Василини пекучий вогонь ревнощів та глибокої, нестерпної образи. Вона не могла зрозуміти, що ж такого особливого в тій старшій дівчині, окрім її вроди, що притягувала до себе погляди всіх хлопців, а особливо Мстислава, який здавався їй таким близьким, але водночас недосяжним.

З кожним днем кохання Василини до Мстислава розгоралося все яскравіше, мов полум’я в печі холодної ночі, але з ним же розпалювався і нестерпний біль від нерозділеного почуття, що гнітив душу. Вона відчувала себе ніби тендітною квіткою, що росте під палючим літнім сонцем, прагнучи його тепла, але приречена ніколи не відчути його животворного проміння, приречена на самотність у своїх почуттях.

×××

Сонце, піднявшись вище, вже стояло майже над головою, розлило по подвір'ю золоте, сліпуче світло, підкреслюючи контраст між глибокими, таємничими тінями та яскравими фарбами квітів на доглянутих сільських клумбах. Василина, схована за густим, квітучим кущем червоної калини, що буяла китицями, знову не могла відвести погляду від постаті Мстислава. Сьогодні він не вправлявся з шаблею, готуючись до бою, а рубав дрова біля хати, і кожен удар його важкої сокири по сухому дереву відлунював болем у її закоханому серці, віддаючись у грудях. Але його погляд, як і вчора, як і позавчора, був невідривно прикутий до постаті Марусі Чурай, що знову, вже вкотре за ранок, несла воду з криниці, погойдуючи на коромислі важкі, дерев'яні відра. Маруся, з її довгими, чорними косами, що спадали на плечі, і живими, виразними очима, що світилися внутрішнім світлом, була справжнім втіленням дівочої краси, оспіваної в народних піснях.

Сьогодні біля криниці її зустріли двоє молодих, ставних козаків – Іван Іскра та Гриць Бобренко, відомі своєю відвагою та вправністю. Вони були старші за Мстислава, вже бувалі воїни, що скуштували пороху, засмаглі від вітрів та південного сонця, з яскравими, життєрадісними очима, що сяяли від щирого захоплення при вигляді Марусі. Їхні погляди були невідривно прикуті до дівчини, вони залицялися до неї, жартували, перемовлялися з нею, сміялися, і здавалося, весь світ для них обертався навколо її постаті, а всі інші дівчата просто зникли.