21

Вибач, сьогодні ми не зможемо побачитися. Мені треба готуватися до іспиту. Не приходь увечері. Вибач.

Я швидко набираю повідомлення на мобільному, стрімким кроком перетинаючи шкільне подвір'я.

Руки аж колотить. Всередині мене хвилі гніву набирають силу і з гуркотом вливаються у вени, змішуючись із льодяним страхом, кров запекло стукає в скронях, ноги голосно тупотять по асфальту, поки мене не перехоплює чиясь рука і смикає до себе, змусивши прийти до тями.

- Кім, - у мій кругозір негайно потрапляють стривожені очі Елайни. - Кім, що сталося? Ти бліда, як смерть.

Я роблю великий ковток повітря і заплющую очі, намагаючись відвернути себе від думок про безглузді погрози Стена, але перед уявним взором знову виринає його перекошене в оскалі обличчя, і я кидаю свої невдалі спроби самоконтролю.

Я люто хитаю головою.

- Стен бачив мене з Кейном разом. Він погрожує розповісти все батькам.

Елайна зойкає і різко відпускає мою руку, приклавши кінчики пальців до губ. На її обличчі відображається суміш шоку та розгубленості. Я читаю в її очах реакцію, яка ще недавно відображалась у моїх: так, тобі не почулось, це зробив Стен.

Я задираю голову до неба і видихаю хмарку напівпрозорого повітря. Мої губи самі по собі роз'їжджаються в якійсь несвідомо-мазохістичній посмішці.

- А знаєш, начхати. Я просто втечу з Кейном і вони більше нічого не зможуть нам зробити.

У відповідь тиша. Я відриваю очі від неба, опускаючись нижче.

Елайна дивиться на мене настороженим поглядом.

- Кім, ти лякаєш мене.

Десь неподалік долинає глухий гуркіт, і якась компанія школярів вибухає какафонією сміху та свисту.

Я хитаю головою в лютій безпорадності, видаю роздратований стогін і штовхаю ногою кинутий кимось м'яч, тупо дивлячись у телефон. Що із цим днем ​​не так?

 Я хочу побути з Елайною.

Я тупо дивлюся на відправлене повідомлення, немов це не мої руки його набирали. Мама в мережі. І, виходячи з її відповіді, це не дивно.

О, люба, Генрі вже під'їхав, він щойно дзвонив, сказав, що тебе ніде немає.

Мене затримали через доповідь.

Звичайно, люба, відпочинь трохи. Тобі не завадить трохи розвіятись перед курсами з англійської. Генрі відвезе вас, куди скажете.

Мама відповідає так, ніби не помітила мою репліку про доповідь. Але я добре знаю: все вона помітила. Напевно, тому виявила таку великодушність у вигляді дозволу на прогулянку.

Я сухо посміхаюся. Дуже прихильно з її боку.

А потім на мій телефон падає ще одне повідомлення.

Що трапилося?

Це від Кейна.

Моє серце віддає заглушеним ударом у груди. У мене таке відчуття, ніби його нашпигували льодом і воно втратило межі чутливості. Може тому я сухо видаю:

Нічого. У мене завтра іспит.

Прочитав. Відповіді немає. Напевно, так навіть краще...