Що приховує дивак.

Коли захекана Марія вбігла до таверни й задихаючись розповіла про те, що сталося, старший товариш Калеба миттєво підскочив зі свого місця:

— Я ж благав його не створювати проблем!.. — він рішуче глянув на дівчину: — Ти можеш провести мене туди?!

— Так! Я лише залишу сестру тут... Трішо, ти не приглянеш за Анікою?

— Звісно! — вигукнула руда дівчина й квапливо додала: — Біжіть швидше!

Авантюрист та Марія що є сили помчали до входу в підземелля.

Пробравшись усередину, вони застали жахливу, моторошну картину. Калеб був буквально розірваний на шматки. Його важкий залізний нагрудник був вигнутий так, ніби хтось зім'яв і розірвав його, наче звичайну ганчірку. Нутрощі мертвого авантюриста кривавими стьожками висіли на кам'яній стелі підземелля, а на обличчі назавжди завмерла гримаса нестерпного болю та слизького, майже відчутного страху.

Марія від побаченого видовища не витримала й вибігла назовні, де її сильно знудило.

Пустий сидів біля стіни, міцно обхопивши себе руками за коліна, і безперервно розгойдувався взад-вперед.

— Я ж казав тікати... Я ж казав тікати... — безперестанку шепотів він.

Його очі миготіли від глибинного жаху, а сам він від голови до ніг був заплямований свіжою кров'ю.

Авантюрист повільно підійшов до нього й тихо, але суворо запитав:

— Що тут трапилося?!

Дивак навіть не здригнувся й не звернув уваги на ці слова, продовжуючи монотонно повторяти те саме. Тоді чоловік простягнув руку й сильно струсив Пустого за плече.

Від цього поштовху дивак ніби миттєво повернувся до реального світу. Взявшись за голову, він раптом жалібним дитячим голосом виплакав:

— Тато... він знову це зробив!..

Але вже в наступну секунду вираз його обличчя різко змінився. Пустий підвів очі вгору, захоплено розплився в посмішці й мовив:

— Яка чудова гірлянда у вас! — і невимушено вказав пальцем на моторошно звисаючі зі стелі нутрощі.

Авантюрист, ледь стримуючи лють, запитав ще раз:

— Що тут трапилося?!

Пустий раптом випрямився, випростав плечі й абсолютно спокійно мовив:

— Мілорде, усе сталося так швидко... Якийсь жахливий звір напав і вбив вашого товариша.

Його погляд при цьому був настільки чесним і відкритим, ніби він казав найчистішу правду у світі.

— Ти мене за дурня тримаєш?! — просичав авантюрист.

— Що ви, пане, я кажу щиру правду! — аристократично відповів дивак. — Ваш товариш хотів напасти на нас, а потім... раптово з'явився звір.

І в ту ж мить обличчя Пустого знову сіпнулося, перекосилося, і він із повною, смертельною серйозністю в голосі додав:

— Ніколи не доїть кентавра!

Авантюрист лише важко зітхнув і махнув рукою:

— Бог з тобою, у мене є більша проблема! Тепер треба з'ясувати, хто зробив це з Калебом...

Пустий тим часом повільно підвівся і попрямував до виходу, тихо мовивши:

— Я так втомився... Вкотре...

Обірвавшись на пів слові, він за звичкою почав судомно сіпатися й бурмотіти щось незрозуміле.

Марія, яка чекала біля входу, окликнула дивака й щиро подякувала за порятунок сестри. А потім, вагаючись, запитала:

— Що... що трапилося з тим чоловіком?

Пустий перевів на дівчину миготливий, повний туги погляд і коротко відповів:

— Я попереджав...

Після цих слів він розвернувся й попрямував геть, зникаючи в протилежному від міста боці.

Наступного ранку дивак знову з'явився на порозі таверни. Спокійним кроком він рушив до свого звичного місця біля каміна — настільки невимушено, ніби був звичайним гостем, що просто завітав промочити горло.

За столиком біля входу сиділи двоє чоловіків. Звідти доносився стишений шепіт:

— Ти чув, що кажуть про Пустого?!

— Та не вигадуй! — вигукнув один із них. — Ти бачив його? У нього ж руки тонші, ніж у моєї доньки! Та й взагалі, ти що, нашого Пустого не знаєш?

— Та напевно ти правий... — зітхнув другий. — Він за десять років і мухи не скривдив.

Пустий тим часом сів за свій столик. Тріша одразу підійшла до нього й тепло привіталася, але дивак сидів нерухомо, зовсім не реагуючи на її слова.

Потім він повільно підвів голову, подивився в порожню стелю й стиха запитав:

— Що, цікаво?!

Здавалося, він звертається до когось невидимого, хто просто зараз спостерігає за ним згори.

У наступну мить його повіки примружилися, а вираз обличчя став вишуканим і м'яким:

— О, міледі, радий вас знову бачити! — звернувся він до Тріши. — Як грубо з його боку... Вибачте мені!

— Що ти сьогодні замовиш? — усміхнулася руда дівчина.

Пустий захоплено заплескав у долоні й з щирою дитячою радістю в голосі вигукнув:

— Оладки з сиропом!

Але в ту ж секунду його голос став грубим, низьким і загрозливим:

— Здихля дурна, які оладки?! — а потім так само різко викрикнув до Тріши: — Рагу зі свининою, дівко!

Тріша, анітрохи не злякавшись, обурено вперла руки в боки:

— Долахане, а чарівне слово?!

Той, зціпивши зуби й ледь стримуючи лють, витиснув із себе:

— Будь ласка…

Як тільки Тріша почула це «будь ласка», вона з посмішкою попрямувала до кухні.

У цей час до таверни увійшли Марія та Аніка. Чорнява красуня щось запитала в старого трактирщика, і той вказав пальцем на столик біля каміна:

— Він, як завжди, на своєму місці.

Сестри повільно наблизилися до Пустого. Марія стиха мовила:

— Пане... моя сестра хотіла особисто подякувати вам за порятунок.

Пустий миттєво прикрив обличчя долонею, ніби намагався сховатися від всього світу, і стиха зашепотів сам до себе:

— Я ж казав: оладки з сиропом! А тепер у нас немає чим пригостити дитину...

Тут же його голос змінився і суворо гаркнув у порожнечу:

— Тихо ви! Він буде говорити. Ви тільки дитину злякаєте!

У наступну мить вираз обличчя Пустого стало настільки лагідним і теплим, наскільки це взагалі дозволяла його сувора зовнішність. Дивак повільно встав із місця, спустився перед дівчинкою на одне коліно й м'яко мовив: