Хто живе в клітці дивака?

Досягнувши підземелля Божевільного чаклуна, наш дивний дует зупинився перед самим входом. Пустий зараз був заледве схожим на того спокійного дивака біля каміна.

Марія, ледь тамуючи тривогу, запитала в нього:

— Що нам робити далі? Що як моя сестра загинула?..

Дивак відповів:

— Що ж... Дай мені хвилинку подумати.

Пустий повернувся до великої мармурової стіни підземелля і... почав розмову зі стіною!

— Доброго дня, пане! Не бачили ви тут дитину? — він раптом повернувся до Марії й запитав: — Скільки їй років?!

Марія, перебуваючи в повному нерозумінні, з ким він узагалі розмовляє, все ж відповіла:

— Сім років!

Пустий, сказавши це стіні, знову повернувся до дівчини й запитав:

— А як вона виглядала?

Марія обурено вигукнула:

— Як це допоможе справі?!

— Ти хочеш знайти свою сестру?! — перебив її дивак.

— Звісно, що хочу!

— Тоді кажи, як вона виглядала! — крикнув він так палко, ніби це було найважливіше завдання в його житті.

Марія, зітхнувши, швидко перелічила:

— Зелена сукня з білими вишитими квітами, біляве волосся та чорні босоніжки... І вона мала при собі дерев'яний меч.

Пустий переповів усе це стіні, а потім кивнув кам'яній брилі:

— Дякую, Торзене, ти дуже допоміг!

Марія звернулася до Пустого зі скепсисом у голосі:

— І що ж він тобі сказав?..

Дивак обернувся, випростався й спокійно мовив:

— Вибачте, пані, мій товариш трохи дивний, але він гарна людина і любить дітей.

Марія щиро здивувалася такому раптовому офіціозу, але, трохи опанувавши подив, сказала:

— Я чула про тебе... Ти дивний чоловік, що живе в нашому місті, але я не думала, що ти настільки дивний!

Пустий раптом сіпнувся. Його тон миттєво змінився на неспокійний, але дивно рівний голос, який вимовив:

— Вона хоче дізнатися, наскільки?!

— Долахане, вона говорить не з тобою! — грізно гримнув Пустий у порожнечу й тут же продовжив іншим, переляканим тоном: — Та вона ж...

Він різко замовк, ніби його хтось осмикнув на пів слові. Через кілька секунд Пустий знову заговорив, але вже з глибокою, сталевою люттю:

— Досить уже! Ви й так перервали партію! Він хоче врятувати дитя — і ми допоможемо, подобається вам це чи ні!

Марія застигла на місці, не наважуючись перервати цей монолог і навіть боячись зробити зайвий подих.

Пустий різко перевів погляд на Марію і квапливо мовив:

— Пішли швидше всередину, вона точно тут!

Марія все ще перебувала в легкому ступорі від цих емоційних гойдалок усередині Пустого, але без слів погодилася.

Вони ступили під похмурі склепіння. Дивак ішов попереду, уважно вдивляючись у темряву підземелля. Під їхнім взуттям хрумкотів пісок та дрібна галька, а довкола витав важкий, старий запах вогкості й плісняви.

Перший рівень підземелля не мав нічого особливого, окрім підступних пасток, прихованих у стінах, стелі та підлозі. Один невірний крок — і...

Пустий ішов, постійно подьоргуючись та нашіптуючи собі під ніс щось геть незрозуміле. Аж раптом він різко розвернувся і одним потужним ривком збив Марію з ніг!

Дівчина вже відкрила рота, аби обурено вигукнути, але в ту ж секунду заніміла від жаху. Там, де вона стояла мить тому, з-під землі з глухим тріском вирвалися чорні, гострі, мов голки, шпичаки.

Пустий спокійно підвівся, обтрусив плащ і запитально глянув на Марію:

— Ти теж хочеш одягти їжака на ногу?!

Марія, ледь переводячи подих від переляку, тільки-но зібралася подякувати йому за порятунок, як дивак раптом з жахом вигукнув:

— Господи, я забув одягти труси!

— Ти зараз серйозно?! — витріщилася на нього дівчина.

Але Пустий її вже не чув. У наступну мить його обличчя розпливлося в захопленій посмішці, і він ніжно мовив у порожнечу:

— Яка гарна дівчинка!..

Марія різко озирнулася довкола, намагаючись розгледіти в темряві малу Аніку, але коридор був абсолютно порожнім.

Дивак знову засіпався, схопився за голову й викрикнув у темряву:

— Ану тихо ви! Вони не розуміють! Ніхто не розуміє!

Пустий раптом кліпнув і змінив вираз обличчя — так, ніби тільки-но опинився в цьому коридорі й щиро здивувався.

Повернувшись до Марії, він розгублено запитав:

— Що тут трапилося?!

Але вже за секунду, нахиливши голову, суворо додав у порожнечу:

— Ви обіцяли допомогти...

Дивак примружив очі, вдивляючись крізь непроглядну темряву коридору, і впевнено мовив:

— Я здогадуюсь де твоя сестра!

Марія миттєво підхопилася з землі:

— Де вона?! Чого ми чекаємо?!

— Я піду туди сам, — відрізав Пустий. — А ти стій і не рухайся.

Не встигла дівчина й заперечити, як її дивний супутник розчинився в темряві, ніби ставши єдиним цілим із цим моторошним підземеллям.

Пустий безшумно пройшов добру сотню метрів по звивистих, небезпечних коридорах і нарешті побачив маленьку постать. Вона сиділа в кутку, стискаючи в руках свій дерев'яний меч.

Він повільно схилився до неї, аби не злякати, і стиха, з м'якою усмішкою мовив:

— Привіт, Аніко. Допоможеш дядькові звідси вибратися?

Маленька дівчинка підвела на нього великі оченята й тихо запитала:

— Пане... а ви теж заблукали?

Пустий на мить занімів, а потім тихо, з гіркою ніжністю відповів:

— Вже дуже давно...

Він обережно взяв дитину за маленьку долоньку, і разом вони попрямували назад — туди, де на них чекала чекала ошелешена Марія.

Наблизившись до Марії, мала Аніка випустила руку свого рятівника і з радісним криком помчала в обійми сестри.

Пустий раптом заціпенів. Він помітив, що біля самого входу хтось стоїть. Важкий плащ і глибокий каптур повністю приховували обличчя незнайомця.

Дивак швидко підійшов до дівчат і м'яко мовив:

— Міледі, чи не будете ви такі ласкаві відійти в бік? Схоже, цей пан хоче зі мною поспілкуватися.

У ту ж секунду фігура в плащі зробила блискавичний ривок! Пустий навіть не встиг відреагувати, як меч незнайомця розкроїв його груди. На гальку бризнула кров, і дивак важко упав на підлогу.