Божевільний Герой не носить труси.

Тріша, помітивши, що Пустий проігнорував новину, підійшла до каміну і сказала, звертаючись до дивака:

— Ти чув новину?!

Пустий перевів свій холодний погляд, обличчя його було спокійним, ніби йому абсолютно байдуже до всього світу, і сказав до Тріші:

— Я задумався над тим, що наш світ існує лише на папері, і весь наш світ вигадав якийсь хворий на голову дивак, що сидить в тісній занюханій комірці, що пахне табаком та дешевим бренді, і саме зараз він вирішує, що відбудеться наступної миті... Наприклад, як-от ця новина з підкоренням п'ятнадцятого поверху підземелля. А ще моторошніша та думка, що прямо зараз хтось читає ці рядки, при цьому водячи своїми брудними пальцями по паперу...

Пустий підняв палець догори, вказуючи на стелю, і додав:

— Ми нікому про тебе не розкажемо... — сказав він, звертаючись до Тріші, та повернувся до каміну, ніби зараз взагалі і не було ніякої розмови.

Дівчина від цих слів зблідла і попрямувала від Пустого, поринувши в думки: «А що, як він правий?! Хто це зараз говорив зі мною? Я вперше бачу його настільки спокійним та розсудливим...»

У цих роздумах Тріша навіть не помітила, як врізалася в стіл і перевернула кухоль пива.

Не звертаючи уваги на крики власника кухля, вона все так же думала над словами дивака і мимохідь витирала розлите пиво. Вся таверна гуділа, мов вулик, обговорюючи, що ж знайшли на п'ятнадцятому поверсі підземелля.

— Трішо, бігом на кухню! Стейки вже готові, клієнти чекають! — викрикнув старий трактирщик.

Ці слова змусили дівчину стрепенутися. Вона відмахнулася від своїх думок про слова Пустого і підбігцем помчала на кухню.

Пустий у цей час все так же сидів, вдивляючись у полум'я, і проронив кілька слів уголос — це було більше схоже на те, що він сперечається сам із собою:

— Може, сказати їм? Ні, вони не зрозуміють! Ану тихо ви, я намагаюся грати в шахи!

Після цих слів дивак завмер, і здавалося, що він навіть не кліпав.

Тріша вийшла з тацею і попрямувала до столика двох новоприбулих авантюристів. Віддавши їхнє замовлення, вона вибачилася за очікування.

Калеб раптом вхопив руду дівчину за сідниці і сказав із викликом:

— Я знаю кращий спосіб вибачитись!

В цю ж мить його руку з силою відкинув Пустий. Він стояв поруч із випнутими вперед грудьми і гордовито заявив:

— Міледі вже вибачилася. Якщо ви шукаєте проблем — я можу їх вам влаштувати! — поклавши руку на руків'я меча, відрізав дивак.

Старший авантюрист подумки вилаявся:

— Дідько, я навіть не помітив, як він зник від каміна й опинився тут... — і вже вголос суворо додав: — Калебе, я ж просив не створювати проблем!

— Та я нічого не зробив! Це обірванець сам наривається! — виправдовувався той.

Пустий раптом засіпався, його очі розширилися від переляку, а в голосі з'явилося тремтіння:

— Ні, ні, ні... Він уже йде! І він голодний!..

Тріша, аби заспокоїти Пустого й уникнути чергового розгрому в таверні, швидко повернулася до нього і м'яко запитала:

— Можливо, ти хочеш свій десерт?

Дивак миттєво змінив вираз обличчя. Лють та страх зникли — він щиро посміхнувся, як дитина, і вигукнув:

— Мамо, а Долахан знову дьоргав за хвіст коня!

А вже в наступну секунду, випрямившись і випроставши плечі з аристократичною виучкою, додав вишуканим тоном:

— Будь ласка, булочку з повидлом і тепле молоко.

— Зрозуміла, — кивнула Тріша і з посмішкою уточнила: — Ще щось, пане Сальвадор?

— Дякую вам за гостинність, я б хотів одразу розрахуватися, — ввічливо відповів Пустий.

Не встигла вона зробити і пари кроків, як дивак її окликнув:

— Можна вас на хвилинку?

Тріша запитала, повернувшись до Пустого:

— Так, щось трапилося?

— Пані, мені здається, що мій стілець уже хтось жував до мене! — сказав він із неприхованим обуренням.

Тріша, щоб не провокувати цього дивака, спокійно мовила:

— Вибачте, пане, можна я його заміню?

Пустий відповів ствердно:

— У жодному разі! — і раптом стишив голос: — Ви не знаєте, що це за пані мені підморгує?

Тріша, не розуміючи, про кого він белькоче, запитала:

— Ви про кого?

У цей момент Пустий з повною серйозністю в голосі сказав:

— А ти знала, що василіск любить лизати яйця, коли його ніхто не бачить?!

Гість, що сидів за два столики відтіля, від несподіванки пустив носом пиво, почав реготати і видав:

— Я цілий ранок чекав, що ж він утне цього разу! Господи, мені здається, у таверну всі ходять лише заради нашого Пустого! — з посмішкою сказав чоловік.

Тріша дзвінко засміялася. А дивак, щиро здивувавшись такій реакції, запитав:

— Що трапилося? Я знову одягнув їжака на ногу?!

І від цих слів зал таверни заполонив сміх усіх присутніх.

Коли гамір осів, як пил при дорозі, Пустий зайняв своє місце біля каміна.

Тріша вже повернулася із замовленням дивака. Віддавши булочку з повидлом та молоко, вона щиро мовила:

— Смачного!

Пустий запустив руку до кишені, дістав щось, простягнув руку над столом і розкрив долоню. На дерев'яну стільницю з дзвеном випали дві золоті монети.

— Вибачте за безлад. Він більше не нашкодить, — сказав дивак із неймовірно спокійним тоном.

Голос його був низьким, рівним, ніби зараз говорив якийсь могутній воїн. Тріша аж застигла від здивування перед такою щедрою сумою. Це були величезні гроші — стільки таверна заробляла, мабуть, за цілий місяць!

Після цього наш дивний гість спокійно приступив до трапези, зовсім не звертаючи уваги на оточуючих.

Раптом двері таверни з рипом відчинилися, і всередину вбігла жінка в шкіряному обладунку. З-під каптура вибивалося довге чорне волосся, а на обличчі застиг вираз жаху й розпачу.

Старий трактирщик одразу вигукнув:

— Що трапилося, Маріє?!

Чорнява жінка, ледь переводячи подих, мовила:

— Моя молодша сестра Даніка зникла... Я боюся, що вона пішла до підземелля!

Тріша, почувши цю новину, підскочила до подруги: