ЧАСТИНА ДРУГА
Я на зустрічі з однокласниками, людьми, яким не могла подивитися у вічі два роки тому. Мені не дуже комфортно тут знаходитися, але й причин ховатися нема. Я нікому нічого поганого не зробила й сама давно мала б почути щирі вибачення.
Школа ніколи не була найкращим періодом мого життя, в університеті мені подобається більше. Тут цінують особистість, розум і працю, а замість докору та висміювання – погляди сповнені захоплення та віри.
Неважливо, що я не вписуюсь у загальну картину цього заходу, так було завжди й про це говорили відверто. Та хіба подібне має значення? Кожен отримав те, чого прагнув. Тепер я не самотня, у мене є ті, на кого можу покластися, і та, яка завжди чекає мого повернення.
Минуле залишається в минулому, а жити треба сьогоднішнім днем.