Довгоочікуваний спокій
П’ятниця доходила кінця. Скоро повинні повернутися батьки.
«Як вони відреагують на кошеня?» - подумала б більшість дітей, але не я. У мене з батьками непогані стосунки й вони ніколи не були проти тваринки вдома. Мама і тато – люди зайняті та не мають на таке часу. Тому за їх реакцію я не хвилювалася.
Наближався час лягати спати. Схоже, що Міссі сподобалося моє ліжко. Ой, я ж збиралися зробити їй будиночок із коробки! Та чого це я? Зроблю завтра.
Так навіть краще ... Поруч з нею жодні погані спогади не приходять на ум.
Часто мені снилися сни, які були повною протилежністю до реальності. Але це я розуміла тільки після того, як прокидалася вранці. Кажуть, що наш мозок видає бажане за дійсність.
Але цієї ночі нічого подібного не було. Якесь дивне тепло і спокій огорнули моє серце…
Цей день починався не так, як попередні сірі будні. Сьогодні я не розплющила очі з поглядом, який вказував на відсутність яких-небудь очікувань від життя. Мабуть, це і називається другим шансом… Її м’які лапки погладжували шерстинками напухлі після сну щоки, а мокрий носик торкався до мого. Не знаю як описати це відчуття. Це і називається щастям?..