1 розділ

Як усе почалося

Той жовтневий день був одним із найгірших. Я поверталася додому, який завжди пустував, бо батьки зранку до вечора працювали. Тому повертатися туди я не поспішала. Тільки  й пам’ятаю, як перед очима промайнули вуличні доріжки, а в голові розв’язувалися справжні головоломки, складалися всі пазли. Так я пішла в себе і не зважала не все довкола. Але мій внутрішній аналіз перебив гучний «Бі-біп» машини. Хвилину стояла непорушно, аж тоді озирнулася.

Перед машиною, яка хотіла виїхати, тремтіло сіре кошеня. Водій вибіг і почав щось кричати, хотів його відштовхнути ногою з дороги... Щось в мене здригнулось…

- Не чіпайте! Це моє кошеня! – не обдумуючи, викрикнула  я.

Чоловік зупинився. Тоді оглянув мене своїм поглядом із голови до ніг. А потім, ніби шукаючи докази до сказаного, запитав:

- Тоді чому «оце» валяється перед моєю машиною і загороджує проїзд?

- Воно втекло з дому, поки я була в школі. Тому я одразу побігла його шукати! Думала, що вже й не знайду, - ледь не заплакавши, сказала я. Це були не просто сльози, у них поєднувалися як мої, так і його страждання.

«Воно таке ж беззахисне перед іншими, як і я », - промайнуло у мене в голові.

- Добре, тоді хутчіше забирай свій брудний клубок і йдіть геть з моїх очей.

Я без роздумів взяла кошеня на руки, вкривши піджаком. Воно тремтіло. Можливо разом нам буде легше? З таким настроєм ми вдвох пішли додому.