63. Нік

Я їду на зустріч з Данею роздратований. Анна-Марія відповіла на всі запитання детектора брехні і жодного разу не обманула. Спеціаліст сказав, що вона абсолютно чиста. 

Коли я заходжу до кафе, до того припаркувавши машину, бачу за столом Даню. Він одразу помічає мене і усміхається.

— Ну що там? Як все пройшло? — питає з цікавістю. — Може, мені теж варто було поїхати… Вона сказала щось важливе? 

— Нічого, — я розводжу руками. — Сказала, що просто поговорила з Клименком і все, і детектор підтвердив, що вона говорила правду…

— Ти засмутився через це? — Даня зітхає. — Але я від початку думав, що Анна-Марія надто хороша для чогось такого… 

— Вона тобі подобається? — запитую я. Думаю, що Маша вчора кидала на нього зацікавлені погляди. Може б у них щось вийшло?

— Це погано? — відповідає він питанням на питання. — Ну, я розумію, що я можу бути необʼєктивний через це. Вона мені одразу сподобалась, з першої зустрічі. Але їй, схоже, більше подобаєшся ти. Ну, подобався. З іншого боку, у тебе є Віта і тобі Анна-Марія не подобається. Чи подобається?

— Раніше подобалась, — зізнаюсь я. — Але зараз у мене є Віта, тож до Анни-Марії я нічого не відчуваю. І якщо ти захочеш її кудись запросити, то буду тільки радий. 

— Не думаю, що вона погодиться, — замислено каже Даня. — Ми, як там кажуть, "Пташки різного польоту"... 

 — І все-таки, варто спробувати. — кажу я. — Хоча не буду наполягати. може. тобі краще вести холостяцький спосіб життя…

— Ну, якщо ти так кажеш, ти мій єдиний друг, Ніку. Певно, я до тебе прислухаюсь, — він усміхнувся. — Тим паче тепер, коли ми знаємо, що вона точно ні до чого.

— Так, виходить, я даремно на неї подумав, — киваю я. — Але як тоді Адм міг його вбити? Я б скоріше повірив, що Клименко помер своєю смертю, але Адм сказав мені. що він сам його вбив, особисто…

— Може, він просто грається з тобою. Він таке не раз провертав. Хоче вивести тебе з рівноваги, — Даня знизує плечима. — Але з іншого боку він вже вбивав на відстані. І тюрма — це велика будівля. Шляхів заходу і відходу не так мало, як в тому ж будинку "Султана". 

 — Так, — кажу я.  — Думаю, він міг його вбити, от тільки яким чином? Я думав про передачі, може щось отруєне йому передали? 

— Можливо, — киває Даня. — Тим паче, є такі отрути, які діють не одразу і навіть при розтині не виявляються. Може, у Адма є така людина? Яка вбиває ліками чи щось таке. Згадай, було багато випадків, коли жертви вмирали типу "природньою" смертю.

— Я про це думав… — кажу я. — Тоді ми просто опинилися в глухому куті, якщо ці отрути не можна виявити, то й ніхто не відкриє кримінальної справи по факту смерті. 

Саме в цю мить мені на телефон приходить сповіщення. Я одразу зазираю в екран, думаю, що це може бути Адм, але це повідомлення з нової пошти. Мені прийшов якийсь лист, який треба забрати під розпис і з предʼявою документів.

— Що там? — питає Даня. 

— Якийсь рекомендований лист, — я знизую плечима. — Мабуть. знову якусь скаргу накатали, але чому мені? Було б логічніше відправляти це начальству…

— Та так… Поїдеш забирати пізніше? 

 — Можу й зараз, мені вже цікаво, що там прислали, — кажу я. — Хочеш. з\їздимо удвох?

— Давай, цікаво, — киває Даня і дістає з гаманця гроші, оплачуючи нашу каву. 

 — Тоді не будемо гаяти часу, — я усміхаюсь. — На вечір у мене знано цікавіші плани, ніж розбиратися з якимись скаргами від населення…