62. Нік. Ахілесова пʼята Адма

Адм не відповідає, його взагалі немає в мережі. Я й забуваю про нього, бо маю багато інших турбот. Але вже коли їду додому, телефон тихим брязчанням сповіщає, що надійшло нове повідомлення. 

Беру телефон і бачу, що Адм відповів на моє звернення. 

"Останню жертву? Кого саме ти маєш на увазі?"

“Не прикидайся, що ти не знаєш! Я про Андрія Клименка!”

Збираюся написати: “З яким зустрічалася у в’язниці Анна-Марія”, але потм видаляю цей шматок. Мабуть. краще. щоб він не знав. наскільки багато я знаю. 

"А, цей. Хто сказав, що він був останній? Так, я особисто його прибрав. Це було нескладно". 

“Ти що, працюєш у в’язниці?” — запитую я, здивований словом “особисто”. 

"А мені хіба треба було працювати в будинку Султана, щоб зробити той замах?" — відповідає він питанням на питання.

 “Ну, там ти пустив якийсь газ, — пишу я. — Все-таки Султан не мав стільки охорони, яка б могла відстежити усе навколо. А у тюрму стороннім людям потрапити неможливо!”

"Ти недооцінюєш мене, Ніку."

“А якщо ти це зробив не особисто, а з чиєюсь допомогою?” — все ж не витримую я. 

"Я зовсім не довіряю іншим людям, особливо зараз. Робити все самому легше, на себе завжди можна покластись, хай це і шлях до самотності."

“Добре. тоді розкажи, як ти це зробив", — я відчуваю. що злюсь. він уміє вивести мене з рівноваги. 

 "Якщо розкажу, лазівка зникне. Мені це зовсім невигідно. Мало кого ще ти захочеш так сховати… А правосуддя має відбуватись в будь-якому випадку. Я і так говорю тобі надто багато, але це тільки тому що ти мій друг."

“Я все-таки думаю, що в тебе був спільник. І обов’язково вичислю. хто він…”

"Ну, удачі. Витрачай свій час, як хочеш."

“А чому ти сьогодні був не в мережі так довго?” — мені здається. що в цьому теж щось приховано, якась розгадка. 

"Ти думаєш, в мене тільки цей канал звʼязку? Цей в основному тільки для тебе. Ну, інколи ще робочі питання, але то зовсім нечасто. В повсякденності в мене інший канал".

“Може, ти зовсім не той, за кого себе видаєш? Наприклад, ти жінка?” 

"О так. Це було б кумедно =) Тоді, певно, я б закохався в тебе… Це було б щось. Ти посадив би закохану в тебе жінку до вʼязниці?"

“Якби ця жінка була вбивцею, то посадив би, — відповідаю я. — І посаджу, не сумнівайся!”

"Це навіть кумедно. Цікаво, з чого такі думки? Чи може ти сам занадто багато думаєш про мене і тепер хотів би, щоб я був жінкою?"

Я думаю, що він глузує з мене неспроста. Мабуть, Маша точно якось з ним пов’язана. Але як? Я все ж не хочу думати, що вона є вбивцею. Ну, може, детектор брехні щось прояснить. В будь-якому випадку, я бачу, що Адм дещо нервує. Я не раз спілкувався зі злочинцями під час допитів і знав, що коли вони починають жартувати, це ознака того. що в людини на душі неспокійно, що вона хвилюється. 

“Я думаю, що в тебе теж є слабке місце, якась “ахілесова п’ята”, — відповідаю я. — І обов’язково дізнаюся, де вона знаходиться…”

"Ну, вона дійсно є. Це навіть не секрет. Моя "ахілесова пʼята"  — дружба з тобою". 

***

Я думаю, що Анна-Марія не прийде на випробування на детекторі. Адже це не обов’язково, а добровільно. Її поки що ні в чому не звинувачують, та ніхто, крім мене, і не здогадується, що її можна у чомусь звинуватити.  Бо ніхто не вважає смерть Клименка неприродною. Але вона приходить. Виглядає спокійною, немов прийшла просто на розмову чи навіть на побачення. Дуже красивою виглядає. 

— Ти знаєш про принцип роботи детектора брехні? — запитую я. 

— Так, я колись була присутня при тому, як одного злочинця перевіряли, — киває вона. 

 — Тоді ти в курсі, що й до чого, не будемо витрачати час, — говорю, усміхаючись. Мені здається, що з нас двох тут нервую більше я.

— Так, — вона знову киває і також ледь усміхається. — Давай починати, у мене на обід ще є плани...