54. Нік

Адм так і не сказав, яку петицію він підписав, тож мені доводиться йти до Дані, аби він все те подивився. Адже зараз Бог діє занадто швидко. Не виключено, що вирок можуть привести в дію завтра чи може й сьогодні…

Коли я заходжу до Даніного кабінету, він одразу дивиться на мене і каже:

— Зниклих петицій зараз три. Одна того, кого Адмін сказав не буде вбивати, нашого попереднього клієнта. І ще дві інші. Перша — власника великого металургійного комбінату, кажуть, він незаконно викидає відходи виробництва в Дніпро і ще торгує з іншими країнами на чорному ринку, оминаючи левову долю податків. Друга — криптовалютного "коуча", який виманив гроші у купи людей, але сумарно, само собою, збитки через нього набагато менші, ніж через того металургійника. Обидва все ще живі. Як думаєш, за кого візьметься наш ворог в першу чергу?

— Я думаю, за другого, — кажу я. 

— Чому за другого? — цікавиться Даня. 

— Мені здається, він більше не любить тих, чиї злочини стосуються обману и кривди окремих людей, ніж держави в цілому. Але хтозна… Він досить непередбачуваний, раптом подумає, що я захищатиму цього “коуча” і спеціально переключиться на другого?

— Треба захищати обох, — киває Даня. — Твій шеф там не хоче дати тобі ще людей? Чи як ми це провернемо? 

— Він ще злий за "фальшиву тривогу” з Ольшанським, — зітхаю я. — Але, думаю, дасть людей, тільки от якщо і цього разу нічого не вийде… Боюсь втретє просити уже не варто буде. 

— Все ж ця система дійсно зовсім неідеальна, — Даня насуплюється. — Стільки бюрократії. І навіть якщо хочеш когось врятувати, залежиш від ордерів, дозволів, людей і тому подібне. 

 — Думаєш, система Бога правильніша? Через те, що працює як годинник?

— Ні, не думаю, — він зітхає. — Людина не може бути Богом і отак просто судити інших. Це анархія. Навіть якщо Бог ніколи не помиляється, в чому я, до речі, сумніваюсь, все одно. Брати на себе таке це занадто. 

 — Отож, я маю йому це довести, — кажу я. — Він має програти. Хоча б одна його жертва має врятуватися. Ходімо до Дена, буду просити про охорону для тих мужків з петицій.

***

Коли ми заходимо до кабінету шефа, він якраз завершує розмову по телефону і дивиться на нас:

— У нас тут перед Новим роком ще той бардак… — скаржиться він після привітання. — Побутових злочинів сильно побільшало. І крадіжок. Ми маємо займатись вбивствами, але вище керівництво скидає на нас все підряд, і це через кінець року і свята… що у вас? 

 — У нас ті петиції, — кажу обережно, очікую праведного гніву. — Ольшанського відхилили. але є ще двоє…

— Та там у вас весь час петиції… Чому одразу двоє? — заклопотано перепитує Ден, дивлячись на мене. — Хіба той "Бог" не по одному їх прибирав?

— Може, в нього будуть новорічні канікули? — я намагаюся звести все на жарт. — Не знаю, що робити, буде образливо, якщо охоронятимемо одного, а уб’ють другого… Хіба обох десь посадити під варту? Щоб туди не міг потрапити ніхто сторонній?

— Ну, таке ми влаштувати цілком спроможні, — киває Ден. — Але без дозволу потенційних жертв це неможливо. 

— Спробуємо з ними поговорити, — я дивлюся на Даню. — Ось Даня вміє бути переконливим, покаже ті петиції…