53. Адм

"Якби я знав, хто ти, я б тебе вбив", — коротко і ясно. Що ж, вершник має на це право після того, як побував у копів. Ден… Це все він. Встиг-таки. Це було дуже близько і дуже небезпечно для мене. 

"Але все обійшлось, хіба ні? Думаю, тобі варто завершити з роботою. Бог розрахує тебе."

“Так, пошукайте собі з Богом нового виконавця, — відповідає той. — Я більше  не збираюся мати справу з такими непрофесіоналами, як ти!”

Я підтискаю губи. Він був хорошим виконавцем. Але в будь-якому разі, нам би прийшлось прощатись. Не факт, що Нік не приставить когось до Смерті і не буде за ним слідкувати.

"Добре. Тоді на цьому і домовимось."

Пишу і щойно він прочитує повідомлення, стираю листування. 

Потім йду на сайт. Треба попрацювати. Коли бачу, хто набрав чергову двадцятку тисяч голосів, аж присвистую. Дивлюсь мотивацію висуванця. Починаю шукати інфу. Кожного разу, коли хтось набирає двадцять тисяч, я перевіряю цю людину вздовж і поперек. Підписувати вирок невинним я не збираюсь.

Сьогодні буде багато роботи. Треба буде потім взяти вихідний… От тільки хто, як не я? Богу воно триста років впало… Тільки командувати і вміє…

***

Ввечері нарешті дістаюсь телефону. Нік зі своїми звинуваченнями мене смішить. Пишу йому правду, що не збираюсь вбивати Ольшанського. 

А сам думаю, що якщо його висунули, та ще й проголосували… Я перевірив голоси, більшість з них були накручені. Комусь це було дуже треба.

Вирахувати хакера,  який це зробив, було б нескладно. Але займатися цим, а потім ще й шукати замовника мені було банально лінь. Це вже не моя справа. 

Енн приходить чітко як ми домовлялися. За дві години до виходу на мітинг.

Я впускаю її в квартиру, подаюсь вперед і цілую. Скучив. Розумію, що скучив за нею. Останнім часом я відчуваю до неї якусь нову привʼязаність. Це не повʼязано з фізичним потягом, скоріше, я радий, що вона розділила мою ношу таємниці. 

Після того, як вона вбила "султана", я перестав в ній сумніватися, і стало легше. Коли в тебе є друг і є практично дівчина, можна вважати себе майже щасливим, правда?

Енн обіймає мене і відповідає на поцілунок. 

— Я скучила за тобою, — шепоче вона. 

— Я теж скучив, — певно, я кажу ці слова вперше. Раніше я не дозволяв собі зайвого прояву емоцій. 

— Вже не ревнуєш мене до Ніка? — підморгує Енн. 

— Нік закоханий в Віту, ми ж з ним друзі, я це знаю, — я усміхаюсь. 

— О, то ти вже з ними подружився? Може, й завербував працювати на Бога? 

— Нік розділяє нашу філософію. Але противиться, — я насуплююсь. — Не хоче визнавати, що те, що роблю я і Бог — правильно.

— Думаю, якби той Султан вбив би його Віту, він би швиденько все визнав, — каже вона, зітхаючи. 

— Ну, я б не хотів, щоб з ним трапилось щось подібне. Навіть якщо завдяки цьому він би став на мій бік, — я зітхаю. 

— Бо ви друзі, — вона проводить рукою по моєму обличчю. — Не могла й подумати, що ти можеш бути таким сентиментальним…

— Цікаво, якщо він мав би змогу зловити мене, що б він зробив? Хоча, я знаю, що. Але мене цікавить інше. Чи буде він хоч трохи сумніватися? — я зазираю їй в очі.

— Але ж він не спіймає тебе, правда? — Енн виглядає занепокоєною. — У тебе ж надійний захист? 

— Не спіймає. Ти ж все прекрасно розумієш. Не зможе. Не вийде. Але все ж… Мені дуже цікаво, як він вчинив би, якби та ситуація трапилась…

— Думаю, він як той слухняний цуцик, робив би те, що наказало його начальство, — Енн знижує плечима. Він недалека людина…

— Не думаю, що Нік такий, — не погоджуюсь я. — Якби він робив все, що каже начальство, він би не шукав мене так завзято. Його начальство ж довго не звертало уваги на цю справу. Та й до сих пір так і не дало на неї багато людей.

 — Для нього справа честі — спіймати тебе, — пояснює Енн.  — Ніякі перешкоди у вигляді дружби не заваять йому це зробити…

— Оце вже більше схоже на правду, — я киваю. — Але він не цуцик. Та я не збираюсь йому здаватися, Енн… 

 — Правильно, — говорить вона з ентузіазмом. — Ти маєш його перемогти! Довести йому, що ти сильніший! Може, зробиш із ним те, що зробив із Султаном? — вона ледь облизує губи. 

— Я не вбʼю Ніка, — я насуплююсь і трохи відсторонююсь від неї. — Я не вбиваю невинних людей. Думав, ти це розумієш. 

— Але він небезпечний, — Енн зітхає. — Він постійно плутається під ногами… А раптом накопає про тебе щось дійсно важливе?

— Єдина людина, яка може мене знищити, це не Нік, — я проводжу долонею по її щоці і зазираю в очі.

 — А хто? — здивовано запитує Енн. 

— Ти. Тільки ти, Енн, тільки ти…. — на цих словах я подаюсь вперед і, прикривши очі цілую її.

 — Але я кохаю тебе… Я ніколи не зроблю тобі чогось поганого… — шепочк вона, ластячись до мене.

— Тому мені немає чого боятися. Все буде добре, ось побачиш…