51. Нік

Коли ми вже заходимо до кімнати для допитів в відділку, підозрюваний сидить за столом. Його руки в наручниках. Він виглядає цілком звичайним, хіба що фізично дуже розвинений. Якби я побачив його на вулиці, подумав би, що він якийсь спортсмен. 

— Не розумію, за що мене затримали, — він впивається поглядом прямо в мене. Дивиться відкрито, без тіні страху. 

— У нас є докази, які доводять, що через три хвилини після загибелі жертви вбивства, ви йшли від місця злочину, причому дуже сильно поспішали, — кажу я. — У ваших інтересах нарешті розповісти, хто ви і куди прямували. Інакше ви залишитесь тут надовго. 

— Не вірю, — хмикає він і усміхається. Пробує схрестити руки на грудях, але наручники завадили. Тому перекидує ногу на ногу і дивиться на мене з викликом. 

— Зараз все буде, — бурмоче Даня і дістає свій мобільний. Але чомусь насуплюється. — Ніку, ану глянь, у тебе їх теж немає?

Я відкриваю наш чат із Деном, де я пересилав йому відео. Але бачу там лише порожній сірий квадрат. 

— Що це вбіса значить? — я розгублено дивлюся на Даню. — Можна якось його відновити? 

— Я пробую… — Даня щось клацає в телефоні.

— О, то у вас нічого немає, — підозрюваний не питає, він констатує факт. Усміхається задоволеною посмішкою і відчуває себе королем ситуації.

— Він вичислив мене… Не мав вичислити, — бурмоче Даня. — Як він це вбіса провернув?

— Давай вийдемо, — я вказую Дані на двері. 

Даня киває, а підозрюваний дозволяє собі навіть тихо засміятися. 

Коли ми виходимо, Даня розгублено дивиться на мене:

— Я не знаю, як це сталося… Це неможливо… Має бути неможливо. Практично неможливо.

— Тепер у нас нічого проти нього немає? — я відчуваю, як розгнівається Ден. — От у мене недарма було погане передчуття!

— Я зараз зайду на сервери камер ще раз… — Даня щось клацає, але супиться. — Чорт, там теж немає. Він все відслідкував. Філігранно. Швидко. Непомітно. 

— Звідки він дізнався, що цього типа затримали? Може, у поліції в нього є інформатор? 

— Або цей чувак має маячок. Це простіше пояснення. Адмін знає, де він. Знає, що його схопили. І підчищає сліди, — він зітхає. — І наші телефони він знає. Це було для нього дуже просто зробити.

— Він грається з нами, як кіт з мишею, — я зітхаю. — А може, були ще якісь записи? Ну, це так по-дурному — затримати вбивцю і точно знати, що він убивця, а потім узяти і відпустити! 

— Інші були видалені ще раніше. Тут Адмін просто облажався і тому ми побачили ці. Але він виправив помилку раніше, ніж ми все розповсюдили так, щоб відео було неможливо видалити. Це мій провтик, я недооцінив його. Знову, — він теж зітхає.

— Тоді ходімо до Дена, пояснимо йому все це, — кажу я.  — Ти правий, ми недооцінююємо його. Він дуже хитрий і практично невловимий…

***

До Дена ми йдемо з розумінням, що він буде дуже невдоволений. Власне, так і відбувається.

Коли я розповідаю йому, що відео видалились, він перевіряє їх і на своєму телефоні. Тут все абсолютно так само. 

— І що тепер буде з тим затриманим? — питає Даня у Дена. 

— Доведеться його відпустити, — Ден виглядає чорнішим грозової хмари. 

— Але ми бачили його там! Ви ж теж бачили! — емоційно каже Даня. 

— І що ми продемонструємо як докази, коли він подасть на нас у суд за незаконне утримування під вартою? Те, що ми нібито щось бачили, а потім воно зникло? Треба було краще зберігати, — говорить він. 

— Він читає мене. Читає все, що я роблю. Я завжди відчуваю себе на крок позаду, — з досадою каже Даня. 

 — Ну не може ж він бути прямо таким генієм, —  зауважую я. — Рано чи пізно він має в чомусь проколотися. Та й уже проколювався коли ми зайшли на сайт з чужого телефону, і зараз, коли отримали те відео раніше, ніж він зміг його видалити… Значить, не такий він невловимий…