45. Адмін

— Ти впевнена? — я переплітаю наші з Енн пальці. 

Посилати на вбивство її незвично. "Чума" дала мені отруту, яку не зможуть відслідкувати. Енн треба буде поцілувати його і за дві доби він помре. Вона ж прийме антидот ще до того, як нанесе "вбивчий блиск" на себе. 

 — Так, це навіть цікаво, — вона усміхається. — Буде що згадати на пенсії!

— Після цього ти вже не зможеш бути собою колишньою, — я зазираю їй в очі. — Ти розумієш це? 

Мені, само собою, треба було мати на неї компромат. Тож ця операція в будь-якому разі вбивала одразу двох зайців. Енн, якщо вбʼє султана, буде в мене на гачку і не зможе зрадити. А якщо він її застукає, то вбʼє її, і більше не буде людини, яка знає, хто я.

— Цей чоловік загубив стільки людських життів, що мій вчинок — це буде справедлива помста. Ти ж сам говориш, що Бог карає лише негідників, які не достойні того, щоб жити!

— Не забудь про маскування. Я хочу, щоб ти виглядала зовсім інакше. Хоч я і витру всі записи, все одно, — я стискаю її долоню. 

 — У мене вже припасена чорна перука і сонцезахисні окуляри. не турбуйся, і макіяж я зроблю максимально не схожий на мій звичний….

— Одяг теж. Щось не в стилі твого реалу і не в стилі того, як ти ходиш до мене, — продовжую я. — А ще — рукавички. Добре, що зараз холодно. 

 — Ну, це само собою, — усміхається Енн. — І одразу потім викину усе. 

— Так. Але не біля дому, — я подався вперед і торкнувся губами її губ, прикриваючи очі. 

Я не любив Енн, вона була моїм слабким місцем, через неї мене могли схопити, але й одночасно з тим могла стати і моєю зброєю. 

 — Звісно, — відповіла вона, коли наші губи роз’єдналися. — Ти ж знаєш, я велика любителька детективів. Знаю усі ці дрібниці не гірше від якогось копа…

— Добре, іди. Напишеш мені, коли ви розійдетесь…

***

Майже одразу коли Енн йде, мені пише наш піарник. Я сам вирішив приплочувати йому і давати ексклюзив, бо він від самого початку був лояльним до Бога і його справ. 

Коли він присилає мені фотку Ніка, я аж присвистую. Ну і, само собою, даю "добро" передати мій контакт, але попереджаю, що більше нікому його давати не можна. 

Нік не пише, зрозуміло, він вже побачив, що це я. 

Треба хоч привітатись, чи що…

"Як твої ребра? Заживають?" —  я сам пишу йому. 

“Так, помаленьку заживають,  — відповідає він.  — Якраз хотів у тебе дещо запитати.”

"Що саме?" — роблю вигляд, що не розумію, про що він. 

“Та оце подумалось, що, може, ти і є той Бог? Просто не розкриваєш своє інкогніто…”

"Ні, я не Бог", — відписую, і це абсолютна правда. — "Але мені цікаво спостерігати за Богом з перших рядів. Я підтримую його ідеї і радий, що мої таланти йому знадобились. Власне, тому я роблю те, що роблю." 

“Зрозуміло, “— відповідає Нік. і мені здається що він мені не вірить. 

"Невже ти думаєш, Бог став би спілкуватися з усіма підряд? З тим мужиком, з яким ти щойно переписувався? Ще з кимось? У нього немає на це часу. Він і мені ледь-ледь відписує. Коротко і сухо, тільки командами". 

“А чим він взагала займається? Який він у житті? Чи має сім’ю?” — Нік засипає мене питаннями. От тільки я і сам не знаю на них відповідей. 

"Ти здивуєшся, може не повіриш мені, але я теж нічого про нього не знаю. Окрім того, що він реально змінює цей світ. І мені цікаво за цим спостерігати." 

“Це дивно… Його ніхто ніколи не бачив, навіть ти. Може. ін якийсь інопланетянин? Чи штучний інтелект?”

"Я думаю, він людина, і його бачили, може, навіть я бачив. Просто він добре переховується. Коли хтось знає твою особистість, особливо таку таємну, це великий ризик. Навіть якщо це одна людина… Я знаю, про що говорю. Тому він і не відкривається навіть мені."

“А ти не міг би попросити його вийти на зв’язок зі мною? — запитує Нік. — Мені дуже потрібно з ним поспілкуватися…”

"Він не стане. Ти вже питав мене. І я питав його. Я казав, ти можеш щось передати, але він навіть не буде реагувати, я все ж вже можу передбачити певні його реакції." 

“Я думав, що можливо, отримавши всю ту інформацію, яку маєте ви, поліція могла б відкрити справи проти всіх, кого ви ставите на ваше голосування…”

"От тільки подивись на дату. Ти обіцяв, що з даними зможеш посадити "Султана". Але він все ще не сидить. А асу практично не лишилося."

Нік довго не відповідає. Потім пише:

“Я зробив усе, що міг. Але всі ці розслідування тягнуться дуже довго…”

Я усміхаюсь. Його відповідь не така агресивна, він визнає, що програв. 

"Зізнайся, ти теж хочеш, щоб цей гад помер… Я зроблю це і для тебе теж. Він не мав вбивати ту дівчину. Всіх тих дівчат. Жодну з них." 

“Я відчуваю вину, що не запобіг тому вбивству, — відповідає Нік. — Я мав це зробити. Був зовсім поруч. Ніколи собі цього не пробачу.”