42. Нік

Увечері, коли я звільняюся зі зміни, отримую повідомлення від Адма. 

"Завтра у твого "боса" виникнуть певні труднощі на роботі, тож йому доведеться поїхати ближче до вечора, десь о сьомій. Саме тоді ми і провернемо твою "смерть"."

“Добре, що мені належить робити?” — запитую я.

"Голова охорони дасть тобі сигнал на телефон. Коли він його дасть, ти маєш з зібраними найважливішими речами піти до чорного ходу. Крастись і все таке, ти ж типу втікаєш. Там тебе і "вбʼють"."

“Ок, а потім що зроблять з моїм “тілом”?”

"Запакують і відправлять з будинку. Але тебе повезе його син і випустить. Точно… Напиши ще записку, що не можеш тут більше жити через те, що побачив. І лиши її в кімнаті. Це для алібі для твоїх рятівників, що вони "вбили" тебе не з заздрощів." 

“Так, це слушне уточнення, так і зроблю. Дякую тобі за допомогу. Трохи дивно, що ти піклуєшся про мене. Я думав, тобі було б вигідніше, якби мене не стало, всі твої проблеми б зникли..”

"Можливо, я вбивця, але я не вбиваю людей просто тому що мені "вигідно". Я вбиваю поганців і цим роблю світ кращим." 

“Я ніколи тебе не зрозумію, але не буду тебе переконувати. Спробую посадити “Султана”, щоб тобі не довелося його вбивати…”

"Спочатку виберись, потім вже думай про те, як його посадити. І бронежилет все одно вдягни і ту штуку з фальшивою кровʼю приклей в душовій, де нема камер, в районі грудної клітини. Начальник охорони мав покласти її в твій ящик. Хоча сподіваюсь, ніяких непередбачуваностей не трапиться." 

“Ок. все зроблю…”

***

Наступного дня я пишу записку, готую бронжилет і штучну кров, все так, як велів Адм. На мій телефон приходить кодова фраза від начальника охорони, він мав написати: “Завтра чергуєш з восьмої”, щоб, якщо що, його не запідозрили у змові. Коли я отримую це повідомлення, то беру сумку з речами і йду до чорного ходу. Не почуваюся цілком спокійним, думаю, що не можу на сто відсотків довіряти Адму, а раптом щось піде не так? Не хотілося б, щоб сьогоднішній день став останнім у моєму житті…

Коли я вже стою біля дверей, чую голос начальника охорони:

— Стояти, куди ти зібрався? Сьогодні не твоя зміна і до вихідного ще півтижня… — він розігрує спектакль для камер, я це знаю. 

Я вдаю, що не чую його, і відчиняю двері. 

— Ти що, не чуєш? — кидає навздогін.

Я кидаюся тікати. В голові пробігає думка, що якщо Адм обманув мене, якщо він просто зіграв в цю "справедливість", і що якщо ніякої домовленості з головою охорони немає, я — труп. 

Але я все одно роблю те, що він сказав. Луною позаду чую постріли і якісь крики, але не розбираю слова. В цю мить мені реально хочеться добігти до паркану і перелізти його, страх смерті зʼявляється нізвідки, раніше зі мною такого не траплялось.

Коли я відчуваю, що куля потрапляє в бронежилет, у мене є тільки доля секунди на прийняття рішення: довіритись Адму і впасти, чи все ж спробувати втекти самостійно…

Тіло падає. Раніше, ніж я приймаю свідоме рішення. Відчуваю біль в спині, все ж, бронік хоч і захищає від самого поранення, але куля летіла з величезною швидкістю і біль жахливий. Намагаюсь практично не дихати… Тепер все залежить від того, чи дійсно Адм підговорив цих двох. Моє життя зараз в їхніх руках.

Чую над собою голоси:

 — Здається, він готовий… Що тепер робити?

 — Запакуй його і в машину. Не треба хазяїну засмучуватись і дивитись на це. Йому подобався цей хлопець. Але, видно, він не витримав психологічного тиску. Я піду обшукаю його кімнату і всі особисті речі складу, щоб ти теж від них позбавився, — каже начальник охорони. 

 — Добре, — я впізнаю голос сина начальника охорони. Потім мене кудись тягнуть. Я відчуваю сильний біль, мабуть, куля зламала мені ребро. Великих зусиль коштує те, щоб не ворушитися і не стогнати при тому, що мене тягнуть по підлозі. немов якийсь мішок. Потім чую звук “блискавки”, що розстібається, і мене так само безцеремонно запихають у великий брезентовий мішок.

 — Допоможи закинути це в багажник, — звертається син начальника охорони до когось із своїх колег. 

Вони вдвох піднімають мене і гепають в багажник. Я не втримуюся і стогну, але в багажнику вже камер немає. Ще мить, і кришка закривається. Я думаю, що, мабуть, мене спеціально так тягли і жбурляли, бо злилися. що Адм знайшов на них якийсь компромат. Але все це дрібниці. Головне, що вже зовсім скоро я буду на волі!