Клуб убивць

41. Адмін

 

Певно, з мого боку не дуже логічно рятувати Ніка. Він єдиний, хто підібрався до мене так близько. Мені було б безпечніше, якби його вбили в тому будинку. Якби я міг мислити логічно в цій ситуації, я б залишив його напризволяще. Але я не можу. І це не заради дурної справедливості, чи чогось подібного. Тільки Богу є справа до справедливості. Я ж шукав свій сенс і баланс, але так його і не знайшов. Ну, принаймні, мені було не нудно. 

Коли я пишу Ніку, що він — мій друг, той не відповідає. Що ж, в принципі, тут якраз все логічно. 

Але потім він усе ж пише:

"Я вдячний тобі за допомогу, але на твій бік все одно не перейду.”

Я закриваю листування. Переходжу в папки з компроматом на співробітників "Султана", знаходжу потрібні файли. Потім відправляю їх голові охорони. Той переглядає відео одразу. Те, де він, а потім і його син, розважаються з дівчатами їхнього боса. 

"Що ти хочеш за ці відео?” — запитує він. 

"Ваш новий співробітник. Я хочу, щоб ви з сином підробили його смерть і допомогли йому втекти. Далі я вас не потурбую. Сам розумієш, якщо твій бос дізнається, тобі не жити. Ні тобі, ні сину." 

“А як нам підробити його смерть?”

"Підлаштувати бійку. Хай твій син "вбʼє" його, наприклад, за спробу втечі. На камери ми розіграємо втечу, постріл, все як треба. Підкладемо мішечки з кровʼю над броніком. Ваш хазяїн все одно не дивитиметься труп. Його заводять тільки жіночі трупи, правда?"

“А яка гарантія того. що ти все це не знімеш на відео і не віддаси хазяїну?”

"Якби моєю метою було підставити тебе перед хазяїном, відправив би те відео з його шлюшкою йому, а не тобі, хіба не логічно? Хлопець просто побачив те, що не хотів. І більше не хоче працювати в тому будинку. Але ж його так просто не відпустять, я це розумію."

“Добре, — пише він. — А що мені ще залишається?”

"Так, тобі не залишається нічого, окрім як зробити те, що я сказав. Продумай, як і де це краще зробити, щоб не викликати підозр. Потім скажеш мені. З хлопцем в будинку не спілкуйся, все тільки через мене." 

“Добре, я знаю місця, де не беруть камери, можна там”.

"Продумай все так, щоб і комаха носа не підточила, це в твоїх інтересах. Чекатиму на план", — після цих слів я виходжу з чату. 

Я блокую екран і встаю з ліжка. Енн поруч вже нема, знову встала занадто рано? Я згадую той випадок, коли при ній у мене в телефоні відкрились вкладки. Вона могла туди залізти того разу.

Коли виходжу, помічаю, що двері до кабінету відчинені.

Зітхаю. Значить, вона все ж риє під мене. Тихо привідкриваю двері і бачу Енн за моїм компом. Вона на сайті петицій. 

Тихо підходжу ззаду і прикладаю палець, склавши руку в пістолет, до її потилиці:

— Руки вгору. 

— Ой! — вона озирається. — Це ти, а я вже злякалась!

— Навіщо ти залізла в "Єпетицію" на моєму компі? — я зазираю їй в очі. — Від твоєї відповіді зараз багато що залежить, тож подумай, Енн.

— Я просто здогадувалася, що це ти цим займаєшся, і вирішила перевірити, — каже вона. — Може, потрібна моя допомога? 

— І що ти можеш? — я торкаюсь кінчиками  пальців пасма її волосся. 

— Не знаю, щось рахувати, збирати статистику… Мені давно був цікавий цей проект. Просто я не знала. хто ним керує. А тоді випадково побачила у тебе в телефоні…

— Ти змогла б виманити одного психопата з його дому? Буквально на пару годин, — раптом пв моїй голові зʼявляється план. 

 — Можу взяти в нього інтерв’ю, — одразу погоджується вона. 

— Він переховується від преси, але думаю, якщо побачить тебе, може і погодитись на зустріч, — кажу замислено. — Він дуже ласий до красивих жінок.

 — Тоді я тільки за, — каже Енн з ентузіазмом. — Дай мені його номер і я придумаю щось таке, перед чим він не встоїть…

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше