40. Нік

Я довго не можу зібратися з думками. Адже це справді так. Якби я дав йому померти, то мабуть, усіх цих дівчат би відпустили. А тепер загибель Олекси на моїй совісті. Це буде зі мною до кінця життя…

"Але не розкисай там надто сильно. Все ж, не ти її вбив",  — додає Адм.

"У тебе є запис цього вбивства? — раптом осяює мене. — Ми можемо тепер його посадити!”

"Так, у мене є запис. Я збирався видалити його, щойно приведу вирок в дію. Але гад вижив, тож запис все ще при мені. Тільки ти все одно не зможеш його посадити."

“Я спробую. Покажу його моєму шефові, думаю, він пустить це в хід.”

"У тебе залишилось всього десять днів, памʼятаєш про нашу угоду? І що скажеш шефові? Що листуєшся з адміністратором "Єпетицій"?"

“Скажу, що прислали з анонімного акаунту, який видалився і його неможливо відновити.”

"Дам тобі зараз нік такого акку, щоб він міг перевірити", — пише Адм і одразу присилає якийсь нік. — "Скажеш, що звідси отримав. Я ще й зроблю реальну історію листування. Зараз пришлю тобі з нього відео, потім видалю, а якщо вони захочуть перевіряти, це все буде доведено." 

“Це гарна ідея. — відповідаю я. — Тоді точно не буде до чого придертися”.

"Що ж, відео полетіло, пробуй. Мені навіть цікаво, що з того вийде. Але без покарання цього гада я не залишу, памʼятай про угоду." 

“Пам’ятаю, — відчуваю азарт, зараз я не сумніваюся, що Тищенко заплатить за все. Якщо і ті інші дівчата погодяться дати свідчення… То можна і на довічне ув’язнення зібрати. Все ж він не просто садист, а ще й убивця. — Мабуть, вже немає сенсу для мене залишатися на цій роботі…”

"Думаєш, вони тебе так просто відпустять після того, що ти побачив? Це може бути небезпечно. Хоча… Є одна ідейка." 

“Яка?” — я сам поки що не знаю, як мені вибратися звідси раніше, ніж мине тиждень, коли я матиму черговий вихідний. Але тиждень — це надто довго…

"Якщо ти зникнеш під час вихідного, вони шукатимуть тебе. І, можливо, вийдуть на твоє справжнє імʼя. Сам розумієш, це не надто розумно. Можуть постраждати твої близькі. Тебе можуть шантажувати, щоб виманити. Авжеж, ти можеш попросити захисту в поліції, але не думаю, що ти погодишся переховуватись поки йде слідство? Так ти сам не зможеш працювати наступні пару місяців."

“Так, цей варіант не дуже мені підходить…”

"Тобі треба померти", —  приходить чергове повідомлення.

"Ну, не по-справжньому, а тільки цьому "альтерего". Тоді їм не буде резону шукати і вбивати тебе. А інша особистість в тебе є і так, тим паче, справжня."

“Як же мені тут померти?”, — я  ніяк не второпаю в чому полянає суть його ідеї.  — І ще щоб ніхто не здогадався, що ц не справжня смерть?”

"У мене є компромат на двох охоронців. Голову охорони і його сина, який тільки-тільки почав тут працювати. Вони допоможуть тобі, якщо не захочуть, щоб їхню брудну таємницю дізнався їхній шеф, бо якщо він дізнається, він їх вбʼє. Саме так він вчиняє з тими, хто спить з його жінками, таке вже було двічі, і це тільки підтверджені випадки, які розкопав я."

“Он як, то це міняє всю справу. А чому ти вирішив допомогти мені?”

"Я люблю справедливість. Хоча, не буду обманювати, це не головна причина. Насправді я хочу, щоб ти врешті-решт став на мій бік. Ти мій друг."

Я не знаю, що відповісти. Чи хотів би я бути його другом? Мабуть, ні. Але лише зараз мені здається, що я в чомусь починаю його розуміти. Розуміти те, що ним рухає…