36. Нік "ЯК"?

ї

"Можливо, втомився. Вдень він їздив у робочих питаннях. Кажу ж тобі, у нього таке буває. Уяви щовечора мати нову дівчину… Авжеж, колись і його сил не вистачає. Логічно що він періодично відпочиває від дівчат." 

“Добре, — відписую я. — А може я піднімуся до нього і запитаю, чи йому нічого не потрібно?” 

"Добре. Але якщо не відповість — не турбуй його далі. Все з ним в порядку, він йшов до кімнати, ти сам бачив, як піднімався сходами разом зі своїм особистим охоронцем, чи не так? І ніхто більше за ними не піднімався."

“Так, бачив, ну все ж для того щоб була чиста совість, все перевірю. Бо на попередній роботі з господарем трапився серцевий приступ, коли він зачинився в своїй кімнаті, тож тепер я постійно це згадую…”

"Добре, якщо так, даю добро перевірити. Відпишешся, коли розберешся." — схоже, мої слова його трохи налякали.

“Так і зроблю.”

Я підіймаюся на п'ятий поверх і стукаю в двері, але мені ніхто не відповідає. 

— Вікторе Івановичу! — гукаю я. — Вам  нічого не потрібно?

За дверима тиша. Може, він спить? 

— У вас все добре? — я нахиляюсь зовсім близько до дверей і раптом відчуваю якийсь дивний запах. 

Ну і знову ж таки він нічого не відповідає. Мені це здається дуже підозрілим, бо останнього разу я вже майже кричав.

Я, не гаючи часу, б’ю по дверях ногою. Звичайно, можна було б піти на пошуки ключа, десь він має бути, але знаючи попередні випадки з жертвами Бога, розумію, що діяти треба прямо зараз. 

Двері відчиняються, я забігаю в спальню і бачу господаря, який нерухомо лежить на ліжку. Намагаюся привести його до тями, потім тягну в коридор і перевіряю пульс. Він є, але дуже слабкий. 

За спиною чую чиїсь кроки. Обертаюсь і бачу інших охоронців. Серед них і начальник.

— Що тут відбувається?! 

— Здається, його хотіли отруїти якимось газом! — кажу я, згадавши дивний запах у кімнаті.  — Треба викликати “Швидку”!

***

Хазяїна приводять до тями. Виявляється, у них в будинку є навіть свій лікар. Причому, це явно профі, судячи з його дій. Він робить хазяїну штучне дихання, роздає команди охоронцям, ті відкривають вікна в коридорі. Обличчя хазяїна стає більш живим і він розплющує очі:

— Що відбувається? — питає, дивлячись спочатку на лікаря, а потім на голову своєї охорони.

— Шефе, наш новий охоронець, Сергій, помітив, що ви не викликали дівчину, і попросив мого дозволу перевірити, чи все у вас в порядку… — каже голова охорони.

— А у вас було не в порядку, було кисневе голодування! Якби ви поспали в кімнаті з газом ще хоча б пів години, могли вже не прокинутись! — додає лікар. 

— Дякую, — він дивиться на мене ще затуманеним поглядом, а потім каже. — Ти врятував моє життя. Отримаєш велику премію.

— Ну, це моя робота, — кажу я. — Маю допомагати вам. Тому нічого особливого в моєму вчинку немає, хоча від премії не відмовлюсь. 

— Я хочу, щоб тепер ти охороняв мене ввечері, вважай це підвищенням. Після того, як приведеш дівчину, тебе буде підміняти інший охоронець на попередньому поверсі. Навіть не так! Ти тепер завжди будеш стояти тут! Але перевірятимеш дівчат до того, як вони зайдуть до мене. Я довіряю тобі.

 — Дякую,буду робити все, як ви скажете, — я залишаюся спокійним, а в душі у мене радість — адже тепер я буду ще ближчим до Тищенка, і точно не пропущу, якщо на його життя ще захочуть покуситися….

***

Після того, що відбулось, мені кажуть піти відпочити, щоб відзавтра "з новими силами приступити до нових обовʼязків". 

Біля хазяїна залишається купа охорони, тож я все ж йду до себе. Коли беру мобільний з сумки, куди я його ховаю, то бачу, що мені прийшло нове сповіщення. Я підозрюю, хто це може бути, тож коли відкриваю повідомлення, то не дивуюсь:

"Як?" — в повідомленні лише одне слово.