33. Нік. Алекса

Мій провожатий відправляє мені інформацію про всіх жінок, фото, імена, і яка з них живе в якій кімнаті. 

Я роздивляюся ці відомості, намагаючись зрозуміти, хто ці жінки, і що вони тут роблять. Їх утримують силоміць, чи вони на таке погодились добровільно? Може, коли я їх побачу, зможу зрозуміти це, а тоді вже продумаю план дій. Поки що маю лише спостерігати. 

На мій телефон знову приходить повідомлення від начальника охорони, який пише:

"Хазяїн бажає бачити Олексу. Постукай до неї і скажи, що в неї десять хвилин на збори, а потім, коли вона вийде, відведи до хазяїна." 

“Добре, буде зроблено”, — відповідаю я. 

Підходжу до кімнати номер чотири і стукаю в двері.

За дверима не чути жодного звуку. Я стукаю ще раз, уже голосніше. 

Дівчина таки відкриває двері. Вона в тонкій мереживній сорочці рожевого коліру, все просвічується. Дуже красива блондинка з довгим волоссям і ідеальними формами. Певно, вона була моделлю, чи щось таке. Дивиться на мене з викликом, в її очах ніби палає якийсь вогонь. "Хочеш мене?" — каже одними губами, беззвучно, але дуже чітко, тож я легко читаю по губах. — "Врятуй і отримаєш…"

— Добрий день, — вітаюся я. — Я новий охоронець, мене звуть Сергій. У вас є десять хвилин на збори, потім я проведу вас до господаря. Я почекаю тут, біля дверей. 

Вогник надії в її очах зникає і на мить я бачу в них неприховану злість, направлену прямо на мене.

Дівчина з силою грюкає дверима прямо в мене перед носом, зникаючи в своїй кімнаті, а за десять хвилин виходить. Дивиться вже не з ненавистю, але з неприязню. 

— Мені потрібно вас обшукати, — кажу я. — Підніміть, будь ласка, руки. 

Вона піднімає руки і я обшукую її, відчуваючи майже на фізичному рівні, що від неї йде хвиля роздратування. 

— Все добре, можемо йти, — кажу я і пропускаю її вперед. Знаю, що нам треба піднятися поверхом вище, до спальні Тищенка. 

Вона киває і ми йдемо до сходів. 

В мені борються протиречиві почуття. З одного боку, тепер я переконався, що ця дівчина знаходиться в будинку не добровільно. Але з іншого — я маю грати свою роль, щоб не запороти справу. Тому вирішую поки що ніяк не реагувати на ті її слова. 

Ми підходимо до спальні господаря і  я стукаю в двері. 

— Заходь, Олексо, — чую з-за дверей.

Дівчину аж пересмикує від його голосу. Вона знову дивиться на мене, а потім раптом показує мені свій запʼясток і я бачу на ньому опіки… Декілька, як від цигарок, які тушили прямо об шкіру.

Я відчуваю гнів на цього банкіра, який там, за дверима. Думаю, що може не варто його охороняти, хай би його вбили, можливо, цим дівчатам було б краще. Але знову згадую про свою роботу. Я відчиняю двері і пропускаю Олексу досередини. 

Вона ще раз озирається на мене, а потім йде.

Я якусь мить вагаюся, а потім згадую, що моя робота — чергувати на четвертому поверсі, і повертаюся на свій пост. Дівчата якраз мають іти вечеряти, але я пам’ятаю, що обшукувати їх потрібно лише перед зустріччю з господарем, а він  у себе з Олексою, тож я просто супроводжую їх до їдальні, а потім назад і спостерігаю, щоб усі увійшли до своїх кімнат. 

А потім приходить повідомлення від начальника охорони:

"Забери Олексу і проведи назад". 

Знову піднімаюся поверхом вище і стукаю в двері. 

Двері відчиняються і з них виходить Олекса. Я бачу, що туш на її віях розмазана. Певно, вона плакала. На щоці свіжий червоний слід, певно, він вдарив її…

Коли вона виходить, то ще розвертає до мене запʼясток і я бачу свіжий опік. Виглядає просто жахливо, ніби об неї ніби довго-довго гасили сигару… Не цигарку, а саме велику сигару.

Я відводжу погляд, на душі якось так погано… Але зараз я не можу нічим їй допомогти. Хоча обіцяю собі, що як тільки моя служба під прикриттям завершиться, зроблю все, щоб цей садист опинився за гратами. 

Коли ми підходимо до сходів, Алекса раптом зривається з місця і смикає двері на відкриту терасу-лоджию. Я ледь встигаю схопити її за руку, коли вона вже перевішується з перил. Вона у відчаї висмикує руку, але я тягну її до себе і в цю мить шепочу на вухо: ”Все буде добре, вам допоможуть”

А потім вже вголос кажу те, що мені належить за інструкцією:

“Пройдіть, будь ласка, у свою кімнату…”