31. Нік

Будинок приховується за величезним парканом. Якби не знав, що тут живе самотня літня жінка, подумав би, що це маєток якогось пришелепкуватого багатія, помішаного на безпеці.

Ми дзвонимо в хвіртку, нас, певно, показує у відео на домофоні, бо за мить я чую голос:

— Ви журналісти? Я нікого не чекала! Коментарі щодо смерті доньки давати не буду!

— Ми з поліції, — кажу я. — Потрібно дещо вияснити, можу показати посвідчення.

— З поліції? — недовірливо запитала вона. — Покажіть посвідчення в камеру!

Я дістаю посвідчення і прикладаю до вічка камери. 

— Ви ж хочете знайти і покарати вбивцю вашої доньки? — запитую, знаючи, що зазвичай родичі загиблих відповідають ствердно. Це такий психологічний прийом, якщо людина кілька разів скаже “так”, потім вона вже не відмовиться від розмови. 

— Так, хочу, — вона зітхає. — Я не вірю, що це нещасний випадок, в неї не могло статись серцевого нападу, вона була здорова… 

 — Давайте ви нас впустите, і ми поговоримо, — пропоную я. — Бо якось не хочеться, щоб усі сусіди це чули. Вони якраз можуть повідомити журналістам чи викласти інформацію в соцмережах…

— Добре, але якщо мені щось не сподобається ви підете. Інакше моя охорона сама вас спровадить. У мене є тривожна кнопка, я можу їх викликати! — з погрозою в голосі додала жінка і двері перед нами клацнули, відчинились.

Я проходжу у двір. Коли підходимо до будинку, нам вже відкривають. Жінка пропускає нас всередину, веде до вітальні, садить на диван і сідає на крісло навпроти:

— Що вам треба? 

— Ми хотіли б дізнатися, чи ваша донька не скаржилася на те, що її переслідують або погрожують. В ідеалі було б добре поглянути на її комп’ютер і телефон, можливо, там є якісь зачіпки…

— Їй писали в мережах, багато людей були проти її політики. Але моя донька не могла задовільнити всіх! Люди ніколи не бувають повністю задоволені! — вона підтисла губи. 

— Ну, просте невдоволення і погрози звести рахунки. — це трохи різне, — я вказую на Даню.  — Ось наш найкращий комп’ютерний фахівець. Він може знайти всю інформацію, навіть якщо її було видалено…

— У мене є її телефон, — каже літня жінка. — А комп’ютер в неї у квартирі.

— Дасте нам мобільний? Тоді я зможу перевірити, чи були якісь серйозні погрози, — одразу каже Даня. — Комп теж не завадив би…

— Зараз принесу телефон. Можу вам дати ключі від її квартири, але потім повернете. Я погано почуваюся. ця звістка мене просто підкосила, — вона починає плакати. 

Віта починає її заспокоювати, я зітхаю. Потім вона все ж йде за телефоном.

— Ми можемо дізнатись не тільки чи погрожували їй, але й чи винна вона в тому, в чому її звинувачують, — каже Даня тихо. — Ну це, якщо пощастить. 

Я киваю, ал нічого не відповідаю, бо господиня будинку вже повертається. 

— Ось, тримайте, — вона простягпє ключі і телефон. — Я подзвоню охороні, щоб тимчасово відключили сигналізацію. Але пообіцяйте мені, що якщо ви щось знайдете, злочинець не уникне покарання!

— Так, ми обіцяємо, — говорить Віта…

***

— Поїдемо на квартиру одразу? — питає Даня, коли ми вже в машині.

— Так, поїхали. Краще діяти по гарячих слідах. Не впевнений, що ми знайдемо  докази в квартирі. що це діяв злочинець. Там експерти все обстежили. Але. може. в компі справді є щось таке, ого вони не помітили…

— Добре, давайте так і зробимо…

Коли ми приїжджаємо на місце, знаходимо ноутбук, Даня одразу сідає за нього прямо на місці. Там все не дуже складно, він запускає якусь програму і чекає, відкриваючи телефон.

— Ніку, пришли мені фотку свого обличчя, як на паспорт, поки прога шукає тут те, що нам треба, я заміню те резюме, про яке ми говорили. Щоб ти пішов охоронцем до ймовірної наступної жертви, — нагадує Даня.

 — Добре, в мене десь була така на телефоні, — я шукаю фото і надсилаю  йому. Тим часом роззираюся навколо. — Так, видно, що господиня квартири жила на широку ногу! Я ще такої розкоші не бачив, хіба по телевізору чи в інтернеті…

— Ага, награбувалась конкретно, — Даня зітхає. — Твоє резюме готове, пришлю тобі твоє нове імʼя і біографію. Ще треба зробити липові документи. Я можу зробити копію "Дії" для телефону, та й сам паспорт вставити в оригінальну "Дію", але роздрукований паспорт з твоєю фоткою і його даними треба просити в відділку. 

 — Ну, попрошу, в мене там одногрупник працює, то швидко зробить, —  я зазираю через його плече. — Цікаво, що там?

— В резюме? — він усміхається. — Ти — майстер східних бойових мистецтв і дуже вправно володієш пістолетом, якийсь чемпіон України. Мені доведеться підчистити інтернет щодо того хлопця і його самого треба буде попередити, щоб він не зірвав операцію. Але ніби як він дуже законослухняний, то має піти нам назустріч.

 — Сподіваюся, мені не доведеться застосовувати ті єдиноборства на практиці, — хмикаю я. 

— Я теж, — Даня киває. — Все ж, це небезпечно… Але так ми точно не пропустимо вбивцю, я впевнений, цього разу він не втече…