Глава 6. Випробування і відкриття

Софія піднялася на горище старої гімназії. Тут панувала напівтемрява, а повітря було густим від пилу і старих меблів. Вона світлом ліхтарика оглядала кожен куточок, шукаючи наступний символ.

Раптом її погляд упав на стару дерев’яну скриню, прикриту павутиною. Софія повільно відкрила її і побачила всередині мідний амулет із витисненим зображенням сонця.

— Ось він, — прошепотіла вона, — другий символ.

Та щойно вона доторкнулася до амулета, підлога під нею затремтіла, і з-за стін посипалися маленькі камінці.

— Що це? — подумала Софія, ледве встигла відскочити.

В той же час, у спортзалі Ліза стикнулася із загадкою іншого роду. Вона знайшла на стіні символ, схожий на переплетені гілки, але замість того, щоб просто взяти його, Ліза помітила, що під символом був прихований механізм.

Вона обережно натиснула на один з виступів, і дверцята в стіні повільно відчинилися, відкривши темний прохід.

— Хм… Це схоже на підземний коридор, — сказала Ліза, занурюючись у темряву.

В підвалі Макс продовжував досліджувати камінь із трикутником. Його ліхтарик раптово засвітив напис, вигравіруваний біля основи символу.

«Хто не боїться світла, той увійде в тінь».

Макс задумливо прикусив губу. Це було наче виклик.

Раптом у темряві почувся шурхіт — він миттєво обернувся, але нікого не побачив.

— Ми мусимо зібратися, — подумав він, — і швидше.

Макс зробив кілька кроків у напрямку звуку, серце б’ється шалено. Він натиснув кнопку на ліхтарику, спрямовуючи світло в темряву. Тінь на секунду здригнулася, і щось швидко сховалося за старою трубою.

— Хто тут? — гукнув Макс, намагаючись не видавати страху.

Відповіді не було, лише ледь чутний шелест у повітрі.

Тим часом Софія з Лізою, отримавши повідомлення Макса, швидко направилися до підвалу. Крок за кроком їхні ліхтарі прорізали темряву, а напруга зростала.

У коридорі Ліза натрапила на старі написи на стінах — символи і слова, які вона не могла прочитати, але відчувала їхню вагу.

— Ці слова якось пов’язані з символами, — сказала вона по телефону, — нам потрібно зрозуміти їх значення.

Софія, тримаючи амулет у руці, відчула дивне тепло, що наче струмувало крізь пальці.

— Амулет… це більше, ніж просто символ, — сказала вона, — він як ключ до дверей, що ведуть у… інший світ.

Несподівано підлога здригнулася, і з-за кутка з’явилася фігура — це був Макс. Його обличчя було серйозним, а очі блищали від напруги.

— Я знайшов ще один символ, — повідомив він, — але там щось є. І це не просто тінь.

Вони об’єдналися і направилися далі у глиб підвалу, знаючи, що кожен крок може стати останнім.