Глава 4. Інший бік

Настала ніч. Місяць високо світив над містом, його холодне світло лягало сріблястими плямами на старі камені гімназії. Софія, Макс і Ліза зустрілися біля заднього входу, де панувала майже гробова тиша.

Вони стиснули в руках ліхтарі і ключ із написом «CT». Серце Софії калатало так, що, здавалося, воно відлунює у всьому тілі.

Макс встав біля дверей і обережно вставив ключ у замок. Ключ повернувся з тріском, двері важко відчинилися, і з-за них вирвався запах старої вогкості й пилу.

— Готові? — прошепотів Макс.

— Поки що ні, — тихо відповіла Софія, але все одно зробила крок уперед.

Підвал виявився глухим, зі стінами, вкритими павутиною і тріщинами. Світло ліхтарів тремтіло на нерівній підлозі. Вони пройшли кілька метрів, доки не натрапили на кам’яну арку, за якою було щось незвичне.

— Ось він, — прошепотів Макс, — портал.

Перед ними сяяло мерехтливе світло, ніби хвилі повільно пульсували в повітрі. Софія відчула, як холод прокотився по хребту, і раптом подумала: «Що як ми не повинні були сюди заходити?»

Раптом з-за світла виринула темна фігура. Вона була нечіткою, майже прозорою, але у ній відчувався погляд, що проникає в саму душу.

— Ви не мали сюди приходити, — голос лунав, наче шепіт у голові.

Ліза стиснула руку Софії.

— Ми мусимо зупинити це, — сказала Софія.

— Ви ще не розумієте, що відкрили, — знову промовила тінь.

Світло мерехтіло, і раптом портал почав швидко розширюватися.

Тепер час було діяти…

Світло мерехтіло, а тінь стояла мовчки, її очі пильно дивилися на трійцю друзів.

— Ви не мали сюди приходити, — тихо промовила вона. — Цей світ не для живих.

— Ми не боїмося, — відповіла Софія, голос її був твердий, хоч і тремтів трохи. — Ми прийшли зупинити зло.

Тінь зробила крок уперед — і повітря навколо застигло. Здавалося, навіть час сповільнився.

— Колись Клуб Тіней тримав цю межу, — продовжила фігура, — але зараз вона слабшає. Якщо ви не закриєте портал, темрява захопить все.

Макс з Лізою обмінялися поглядами. Вони розуміли: це не просто легенда. Їхня школа — осередок небезпеки.

— Що нам робити? — запитала Ліза.

— Вам потрібно знайти старі символи, які колись закривали портал, — сказала тінь. — Вони приховані у школі, в місцях, які вже давно забуті.

— Де саме? — перепитала Софія.

— Вам доведеться шукати, — відповіла фігура і почала поступово зникати в повітрі, немов дим.

Раптом повітря затремтіло, і портал різко звузився. Тиша заповнила підвал.

— Ми не маємо часу, — сказав Макс, — потрібно діяти швидко.

Вони повернулися назад коридором, несучи з собою важливу інформацію — ключ до порятунку школи і, можливо, світу.

Софія дивилася на зірки, що пробивалися крізь старі вікна підвалу, і відчувала, як всередині росте рішучість.

— Ми впораємося, — прошепотіла вона.