Аарон

– Агов, малий!

Легка хода спинилася, Аарон ледь не спіткнувся.

– Це неможливо.

Вона стояла поруч, криво всміхаючись.

– Схоже, я твій провідник у симуляції.

– Ну, звісно ж ти не вона.

– Та, звісно. Нам обом відомо, що з нею. Точніше, що ти з нею зробив.

– Я зробив? – нервово ковтнув Аарон.

– Ну ж бо. Обери свою зброю.

– Для чого?

– Для протистояння з тінню.

– Якою ще тінню, що ти верзеш?

Десь збоку загорілось світло й Аарон перевів погляд направо. Перед ним були розташовані три високі стійки з металевими кришками.

– Мусиш обрати з першого разу. Тож, дій мудро.

– Мудро…Як можна обирати мудро, якщо все закрите і я не розумію на який ляд мені взагалі здалась та зброя! – роздратовано кинув Харт.

– Щоб не бути знову безсилим, – знизала плечима вона.

Аарон відкрив середню кришку і зробив крок назад, усвідомивши, яку зброю обрав.

– О, чудовий вибір!

– Закрий рота, Патришо, – гаркнув він.

Вона всміхнулась.

– Я не візьму це до рук.

– Тоді обирай: або це, або битись голіруч, – Патриша скривила носа. – Не рекомендую. Деякі будуть підходити до нападу із фантазією.

Аарон зітхнув і взяв до рук гвинтівку.

– Що ж, тоді бажаю успіхів.

Почулись кроки.

– Що це?

– Стріляй, щойно побачиш ворога, Аароне. Захисти себе.

Раптом в темряві вигулькнуло обличчя, яке він ненавидів найбільше, те, що являлось йому у снах. Він наближався до Аарона зі своєю кривою посмішкою, у безглуздій куртці.

Харт прицілився і вистрілив. Нападник впав. Тоді з’явився інший, цей викликав ще більшу огиду. Кодувальник не розумуючи вистрілив. Потім побачив обличчя Стамп і вистрілив їй прямо між очима, згодом був Патрик, якому теж дісталось. Але після цього, обличчя почали з’являтись швидше і з кожного боку, доки Аарон не почав стріляти інстинктивно. Так, коли куля влучила у лоба Патриші, він скрикнув і, кинувши гвинтівку, побіг до неї:

– Пробач мені...

Та відповіді не було. Тіло Патриші зникло з його рук. Обличчя продовжували з’являтись, Аарон стріляв у кожне, доки раптом не приставив гвинтівку самому собі до лоба.

Другий Аарон стояв перед ним на колінах, зчепивши руки за спиною. Його виснажений погляд дивився прямо у душу. То он, що воно за боротьба з тінню? З тінню самого себе, беззбройного, самотнього і страшенно стомленого?

– Давай, – спокійно сказав він. – Стріляй.

– Щ-що…– розгубився Аарон, що тримав гвинтівку.

– Стріляй. Я не можу більше, – хитав головою інший. – Я не винесу цього.

– Ні! – крикнув він.

А тоді все довкола побіліло. Певний час нічого не відбувалось. Тобто, дванадцятирічний Аарон сидів за партою, йшов урок алгебри, вчителька стояла біля дошки, щось пояснюючи. Харт любив математику, його мозок чудово налаштовувався на матеріал, дозволяючи хлопчику швидко засвоювати його. Але сьогодні він, чомусь, не надто добре сприймав інформацію. Його найкращий друг кудись зник з його речами, змусивши малого вже п’ятнадцять хвилин сидіти у невіданні. Двері раптом відчинились. Вчителька злякано вдихнула:

– Берні! Що з твоїм лицем?

Перед уроком, на великій перерві, Аарон і його друг Берні, як завжди ходили на спортивний майданчик під трибуни. Там був зручний затишний куточок, де вони могли повсідатися і пограти у PSP Берні.

Вони любили це місце, бо тут завжди був затінок і мало хто сюди приходив, отже ніхто їх не зачіпав. В той день, Аарон як завжди чекав на свою чергу, захопливо спостерігаючи, як вміло друг грає у гру. Почувши чийсь голос, він підняв очі та роззирнувся.

Його сестрі Патриші було сімнадцять, вона була (згідно з коментарями старшокласників) найвродливішою дівчиною з випускниць. Для Аарона вона була огидною і до того ж тупою.

Він, у свої дванадцять, був набагато розумнішим і пишався цим. Але батьки завжди вважали її кращою за нього, бо вона така красива і вміє так гарно брехати, втиратись в довіру і робити з себе жертву. Так, Аарон не надто любив сестру.

Та і вона відповідала йому взаємністю, любила обзивати його «йолопом», «дурним дитям», «всиновленим»(хоч він був рідним їй по батькові, це довга історія, їх батьки розлучились, тато одружився вдруге, народився Аарон, вони розлучились і батько знову зійшовся з матір’ю Патриші, і тепер вони всі одна велика родина, що, якщо подумати, не така і довга та історія).

Тож, Патриша могла врізати йому по потилиці, штовхнути, а якщо він плакав, відігравала спектакль перед батьками, ніби вона прибігла на крик і страшенно злякалась за молодшого брата. В очах батьків вона була дбайливою сестрою, що завжди хвилюється за малого. Коли Аарон усвідомив, що довести батькам, ніби тіло Патриші насправді заполонила демониця, і вона не та, ким здається, не вийде – він замкнувся і навчився не плакати і не реагувати на її закиди.