Адам

Вийшовши із передпокою, Адам одразу опинився посеред вечірки. Неонові вогні кидали на стіни у графіті з флуоресцентної фарби, яскраво сині, фіолетові та зелені відблиски. Грала танцювальна музика, що здавалось, гупає прямо в його животі. Він поволі всміхнувся, розуміючи, що вже достатньо давно не був на вечірках.

Всю кімнату займав охочий до танців натовп, хтось цілувався, хтось вживав заборонені речовини прямо за столиками, де між коктейлями лежали згорнуті трубочками купюри, кредитні картки, а на дзеркальних поверхнях столів було видно сліди білого порошку. Адам уникав поглядів на тих, хто займався подібним. Це його не стосується. Він ледь пробився до барної стійки. Бармен був зайнятий замовленням інших, тож він зачекав. Адам нікуди не поспішав, тут було досить приємно. Дівчина з накладними віями помаранчевого кольору і фіолетовою флуорисцентною помадою забрала свій коктейль і підморгнула Адаму.

– Що ж… А це дуже навіть непогано! – розреготався він.

Замовивши молочний коктейль, Адам викликав усмішку в бармена, але все ж отримав свій напій. Взявши його обома руками, він крутонувся на стільчику й обперся спиною на стійку, спостерігаючи за веселощами. Всі довкола насолоджувались вечором, музикою, одне одним. Колись і Кларк так само відпочивав мало не щодня. Проте ніколи не був сам на таких заходах. Раптова туга захопила Адама і він вмить забув, що йому тут подобалось. Хотілось вийти у тихіше місце. Допивши коктейль, хлопець почав рухатись до виходу. Розпашілий натовп торкався його, хтось запрошував до танцю, хтось ліз обійматися. І актор міг заприсягтися, що хтось щойно ляснув його по дупі. Ну, точно час вшиватися. Раптово хтось вдарив його у плече.

– Перепрошую, – промовила дівчина, намагаючись перекричати музику.

Адам піймав її погляд, а тоді взявся обома руками за плечі дівчини.

– Скарлет!

Вона всміхнулась.

– Здоров, Кларку.

– Як ти сюди потрапила?

– Та яка різниця? Тут виявляється круто.

– Так… – тихо протягнув Адам.

Скарлет уважно стежила за ним.

– Агов, хмаринко? Тобі тут, що не весело?

 – Коли майже два роки у зав’язці, бути тут якось не надто зручно, – знизав плечима він.

– Тоді танцюємо! – заявила вона, випивши стопку текіли, яку перед тим свиснула у доволі п’яного хлопця. – Ти одразу про все забудеш.

Адам всміхнувся, це було неочікуване запрошення. Скарлет закусила скибкою лайма і потягла Адама  у натовп, міцно тримаючи за зап’ясток. Музика захоплювала хлопця, а рухи людей поруч, які то торкались руками, то спинами, припинили бентежити, чим довше він танцював. Скарлет рухалась відмінно, натовп посував її ближче до хлопця і на якомусь з чергових діджейських сетів, вони танцювали впритул одне до одного.

За такого освітлення, її шкіра набувала бузкового відтінку, вилиці були темно-синіми, а спокусливі губи – темними, напівзаплющені очі сяяли різноколірними бликами. Скарлет однозначно була дівчиною його смаку, він відмітив це ще коли вперше прийшов до відділу дизайнерів, які працювали над образом та графікою для його ролі. Але дівчина була занадто груба і мала тенденцію тримати людей на відстані, а тих, хто підійде ближче, як вона сама і зазначала – частувала електрошокером.

Мабуть, її прагнення відштовхнути і не дозволяло Адаму надмірно захоплюватись Скарлет, проте зараз вона була менш напруженою, не кидала шпильок і просто танцювала, насолоджуючись музикою. Це було чимось новим і доволі цікавим для нього. Поступово Адам почав забувати де він, він стрибав разом з незнайомцями, обіймаючи їх. Він кружляв Скарлет, тримаючи її руку, чим викликав її захоплений сміх.

– Посмійся ще, – захоплено попросив він.

Скарлет на мить заклякла, а тоді засміялась знову. Вони танцювали ще досить довго, Адам не відчував втоми, він не хотів додому, хоч завтра на роботу. Ні, він просто хотів продовжувати веселощі, танцювати  в колі друзів, дівчини, яка йому починала подобатись. Аж раптом Скарлет спинилась. Спинився і Кларк, він уважно стежив за кожним рухом дівчини. Всі довкола стрибали, танцювали і веселились, а вони вдвох, ніби застигли. Час довкола сповільнився, а тоді дизайнерка поклала руки йому на шию і потягла його до себе, поцілувавши. Адам на мить задихнувся від несподіванки, а тоді притис її до себе, відповідаючи на поцілунок. Ця мить тривала кілька секунд, перш ніж його відірвали від неї.

– Якого дідька, Адаме?! – крикнули йому прямо в лице.

– Кортні? – не повірив очам Адам.

– Ти ба! Згадав ім’я дівчини! І це після того, як дістав язика з чужого горла? Рекорд, молодець!

Вона розвернулась, прямуючи до свого столика. Адам вмить забув про Скарлет і пішов за своєю дівчиною. Кортні була високою білявкою з коротким волоссям, кінчики якого були пурпурового кольору. Вона любила яскраві образи, чим завжди викликала у хлопця захват. Сьогодні на ній була шкіряна жилетка з косим замком і сітчаста кофтинка з чорним топом. Шортики низької посадки вигідно представляли пірсинг у пупку та приємні вигини талії. Високі гольфи були натягнуті аж по коліна, а взута вона була у кеди різного кольору. Правий був зеленим, лівий червоним, а шнурівка була обрана навпаки. Кортні впала на помаранчевий диванчик і виклала ноги на стіл, злегка посуваючи пусті пляшки від пива.