Розділ 2

​Адріана : 

Я поправила світлу пасмо волосся, скептично похитала головою на Катині слова про металевий дзенькіт і перехопила на собі погляди всіх дівчат.

​— Ну, Катю, парк біля школи — це класика для вечірніх пробіжок, але якщо твої навушники почали хрипіти, то це ще не означає, що за тобою стежать духи лісу, — усміхнулася я, влаштовуючись зручніше й підтягуючи плед ближче до підборіддя. — Зате мої історії зовсім інші. Вони не про темні алеї чи закинуті будинки. Вони про те, що живе зовсім поруч — за тонким склом твого власного вікна, коли ти думаєш, що вдома абсолютно безпечно. Слухайте уважно.

​У кімнаті миттєво стало тихо, і навіть за вікном осінній дощ ніби притих, даючи мені слово.

​— Це сталося три дні тому, близько опівночі. Я сиділа в своїй кімнаті, готувалася до уроків на завтра, світло в кімнаті було ввімкнене на повну, музика грала тихо-тихо. Штори на вікні були розсунуті, бо я люблю дивитися на нічне небо. І раптом за склом, на рівні мого другого поверху, пролунав дивний звук. Ніби хтось повільно, двома пальцями, постукав по шибці. Ток... ток... ток...

​Лінда й Соломія одразу перезирнулися, а Діана трохи нахилилася вперед.

​— Я спочатку подумала, що це якась велика нічна пташка чи гілка дерева, — продовжувала я, знизивши голос до ледь чутного шепоту. — Але ж дерева біля того вікна немає! Я повільно підвелася з крісла, підійшла до скла й зазирнула в темряву двору. На вулиці нікого не було. Тільки порожній асфальт і ліхтар, що хитався від вітру.

​Я зробила коротку паузу, витримуючи момент.

​— Я вже хотіла зітхнути з полегшенням і засмикнути штору, як раптом прямо перед моїм обличчям на запотілому від дихання склі з'явився свіжий відбиток чиєїсь долоні. Але найстрашніше — пальці були занадто довгими, а сама долоня прикладена з зовнішнього боку будинку. На другому поверсі! І поки я стояла остовпіла, прямо на склі під відбитком почали з'являтися виведені вологою літери, які склалися в одне коротке слово: «Відчини».

​Я різко замовкла, дозволяючи дівчатам перетравити цей момент і відчути мурашки по шкірі.

​— Я закрила вікно на ключ і засмикнула щільні штори до самого ранку, добряче сховавшись під ковдрою, — підсумувала я, переможно дивлячись на компанію. — Ну що, дівчата? Катя налякала нас парком, а я щойно показала, що темрява може чекати навіть на другому поверсі. Хто наступний у нашому колі? Хто переб'є цю історію?