Витівка Локі

Після зустрічі у теплиці наші з Беллою відносини стали ще більш натягнутими. Якщо раніше вона обдавала мене холодом, то тепер прагнула вразити з будь-якого приводу і навіть налаштувати проти мене учениць. Через це я намагалася якомога рідше показуватись у спільній вітальні в ті години, коли вона любила там посидіти з незмінною чашкою чаю. Щоб скоротати вечір, я знічев'я попрямувала до студії, де дівчатка малювали свої акварелі. Сама я давно не брала пензлика до рук — особливого таланту ніколи не було, та й бажання займатися живописом теж. Як же я здивувалась, коли застала тут нашого вчителя малювання! Берні був так заяйнтий, що не відразу звернув увагу на візитерку, а помітивши мене, почервонів і швидко накрив мольберт.

- Ровено, - промимрив він, - добрий вечір, я ніяк не очікував ... загалом вирішив приділити трохи часу одній картині.

- Це я маю вибачитися, вторгаюся без дозволу на вашу територію. У мене не було мети вам заважати!

- Ні, йти зовсім не обов'язково… - Берні м'явся, намагаючись, як видно, бути галантним.

Мені стало його шкода. Чоловікові під п'ятдесят, маленький, нескладний, він був зовсім невинним і схожим на сором'язливого хлопчика-переростка. Ми трохи побалакали, переважно обговорюючи шкільні справи, погоду та інші несуттєві речі. При цьому він весь час загороджував спиною мольберт зі своїм малюнком, що викликало у мене нездорову цікавість, яку я постаралася придушити. У цій школі, схоже, кожен мав свою таємницю, але від вчителя малювання не можна було очікувати якоїсь каверзи. Я так була в цьому впевнена, що попала в справжню пастку.

Ми стояли спиною до дверей і обговорювали, в яку пору дня найкраще малювати пейзаж з осіннім садом, коли в кімнаті з'явилася ще одна людина. Це була моя горезвісна суперниця, і її обличчя відбивало збудження та утіху.

- Яка мила картина, - вона стола навпроти мольберта, з якого зняла покривало, - подібність надзвичайна, як це вам вдалося, Берні? Ні, бути не може, невже Ровена вам позувала?

- Що ти тут робиш? - я була м'яко кажучи здивована.

- Що, неприємно, коли хтось заважає твоєму побаченню? - запустила вона шпильку.

- Здається, в тебе маячня, Белло.

- Ну це ми з'ясуємо, я думаю подивитися картину варто не тільки мені, а й начальниці!

Я одразу опинилася поряд із вчителькою хореографії та обімліла. На полотні був мій портер і на ньому я в чому мати народила! Справжня Даная, яка чекає свого коханого.

Белла швидко загорнула полотно в тканину, підхопила його пахву і вилетіла геть із тріумфуючим виглядом. Нещасний Берні так і залишився стояти з розплющеним ротом, з якого не вилетіло жодного слова. Ситуація була надзвичайна, якщо довірити Беллі кермо правління, вона мене не замислюючись, втопить! Як не безглуздо я мала виглядати в очах начальниці, треба було втрутитися і спробувати виправдатися, причому негайно!

Я зупинилася біля кімнати, з якої вже чути були збуджені голоси і хотіла постукати, коли побачила здивований вигук.

- І заради цього ви прийшли в таку годину? З вами все гаразд, Белло? Де ви побачили непристойність?

- Але ж цього не може бути! Тут абсолютно точно…

- Цілком точно що?

-Вибачте, я напевно переплутала полотна!

-Добре, тоді давайте подивимося разом! Але врахуйте, терпіти порожні звинувачення та чвари між вчителями я не звикла!

Я застала обох учасників події, що стояли зі здивованими обличчами. На столі лежав той самий малюнок, ось тільки на ньому була зображена соковита рожева груша, що трохи нагадує здалеку жіночі форми. Тепер і я застигла на місці, нічого не розуміючи.

- Адже з глузду не сходять колективно? - порушила тишу Белла. - Берні, скажіть, як вам це вдалося? Ви що, ще й фокусник?

- Про що ви говорите?! - на його лобі блищали краплини поту, ознака пережитого щойно страху.

- Про картину, про що ще? Хто здатний на такі жарти... - вона не домовила і перевела погляд на мене. У кімнаті зависла тиша, і я чула кожен удар свого серця. Здається, ми обидві знали відповідь — ні я, ні Берні, ні один із учителів не був причетний до підміни. Весь цей розіграш міг влаштувати лише той, через кого ми стали мимовільними суперницями. Я згадала, як леді Сара з усмішкою розповідала про особливий талант Локі — саме за нього Бог хитрості він отримав ім'я хитромудрого Пустуна.

Це здавалося абсолютно неймовірним, але я починала вірити у реальність божества, про яке мені стільки розповіли. Схоже, він справді був тут і просто бавився, попутно комусь допомагаючи, якщо його особливо про щось просили, або вставляючи палиці в колеса тим, хто йому не особливо подобався. З Беллою і Ритою було зрозуміло, обидві брали участь у ритуалі посвяти, обом потрібен був покровитель, котрій закони не писані. Але чому і як я потрапила до цього списку? Невже тільки через те, що опинилася в одному купе з леді Сарою?

Я дуже хотіла з нею все обговорити, але на моє прохання начальниця відповіла, що директорка поїхала для зустрічі з піклувальниками і повернеться лише за кілька днів. Значить, у відсутності вірного адепта відповіді мої питання міг дати лише сам Локі, вірніше той, кого він зараз представляв.

Я насилу дочекалася кінця наступного дня і при першій же нагоді прослизнула в сад. Якщо пощастить, той, хто мені потрібен обов'язково опиниться на місці, в цьому можна було не сумніватися! І справді, не встигла я відійти від центральної доріжки, як зіткнулася з Мартіном, який котив перед собою візок, повний обрізаних гілок. Незважаючи на прохолодну погоду, він був одягнений тільки в робочі штани та майку, що вигідно підкреслювало його фігуру.

- Добрий вечір, Ровено, - усмішка казала про те, що він анітрохи не здивований і навіть чекав нашої зустрічі. – Хочете яблуко? Це останні, але дуже солодкі.

– Хочу! – пропозиція була несподіваною, але спокусливою.

Садівник посунув ближче кошик і дістав найбільше з яблук, стигле, ароматне з червоним бочком.