Не перша зустріч

Невеличка кімната. В колі стоять дерев'яні стільці, на яких сидять люди різного віку. На стіні висить плакат із написом: "Клуб Анонімних Лайфізстренджерів". На інших стінах ігрові постери , полароідні фотографії та написані від руки цитати.

Біля столу з кавою стоїть ведучий зустрічі — чоловік у фланелевій сорочці, на ім'я Саша. 

Саша (ведучий):

— Привіт, друзі. Ми всі знаємо, чому ми тут. Ми пройшли через цю гру... і тепер намагаємося знайти своє місце в реальному світі. Сьогодні ми будемо ділитися своїми історіями.

(Наташа, жінка з синім волоссям, піднімає руку.)

Наташа:

— Привіт, мене звати Наташа, і я лайфізстренджер.

Група (хором):

— Привіт, Наташа.

Наташа:

— Минуло три місяці, а я досі не можу відпустити Before the Storm. Я відчуваю, що частина мене залишилася в Аркадії-Бей. Я засинаю, думаючи про Рейчел, про її долю. Вона мала шанс на краще життя. А ще…

(Вона вагається, опускає голову.)

Саша:

— Продовжуй, ми всі тебе розуміємо.

Наташа (зітхає):

— Я… я почала писати фанфіки про альтернативний фінал. Там Хлоя і Рейчел тікають у Лос-Анджелес і стають музикантками. Я розумію, що це просто фантазія, але…

(Давид, чоловік років 35 у футболці з написом "This Action Will Have Consequences", схвально киває.)

Давид:

— Не хвилюйся, я пройшов Life is Strange тричі. Оригінальну версію на ПК, потім на телефоні, а потім ще раз ремастер. І я можу тобі сказати… ти не одна.

(Група з цікавістю дивиться на нього.)

Максим:

— І що, ти знайшов "правильний" вибір?

Давид (зітхає, дивиться в підлогу):

— Немає правильного вибору. Я три рази переглядав фінал… І кожного разу це відчувалося, як справжня втрата.

(Група мовчить, кожен поринає у свої думки.)

Артем (в темній худі, схрестивши руки):

— Але ж очевидно, що справжній фінал — це жертва Хлої. Це канон.

Іра (з образою в голосі):

— А як же ті, хто вибрав втечу? Це ж особистий вибір!

Давид (спокійно):

— Кожен вибір має свої наслідки. Як казала Макс: "Chaos Theory".

(Саша швидко втручається, щоб погасити напругу.)

Саша:

— Друзі, ми тут не для суперечок. Ми тут, щоб підтримати одне одного. Давайте поважати вибори інших.

(Наташа киває, Максим теж розслабляється.)

Давид (посміхається):

— Я скажу вам одне. Я переграв усі можливі варіанти, і щоразу емоції були такі ж сильні, як вперше. Іноді здається, що ми всі живемо в цій грі.

Максим:

— Так, я теж. Коли я виходжу на вулицю і бачу, як заходить сонце, я ловлю себе на думці, що хотів би зробити полароїдний знімок цього моменту…

Наташа:

— А я кожен раз, коли бачу метелика, думаю, що це знак.

Артем (посміхається, хоча й намагається приховати це):

— А я іноді перевіряю, чи можу відмотати час назад.

(Легкий сміх у групі.)

Саша:

— Ми всі тут, бо ця історія зачепила нас по-справжньому. Але пам’ятайте, реальність теж має свої красиві моменти. І хоча життя справді дивне, воно триває.

(Група мовчки киває. Хтось дістає телефон, щоб сфотографувати момент, але зупиняється — іноді краще просто жити в ньому.)

Саша:

— Наступного разу ми поговоримо про музику в Life is Strange і як вона змінила наше сприйняття гри. А поки — дякую, що прийшли. І пам’ятайте: ми не самі.

(Люди починають виходити, хтось залишається, щоб обговорити улюблені сцени. Давид і Наташа сперечаються, яка версія Life is Strange була найкращою. Максим робить сельфи на фоні постерів.

(Клуб закриває двері. До наступної зустрічі.)