Плани відкладаються на один день

.

Розділ 2

(плани відкладаються на один день)

Ранок. Кловіс не спав цілу ніч, бо думав, як правильно побудувати план, щоб отримати бажаний результат. І тільки  він зібрався сісти за стіл, щоб розпочати план як задзвонив телефон. Йому подзвонив його батько щоб сказати, що йому необхідно поїхати в центр Кобурга разом із його молодшою сестрою. Їй треба купити нове приладдя для школи, та купити новий одяг. А саму її відпускати не бажано, бо замість приладдя, вони прийде з купою солодощів, і через це їй потрібен той хто буде її контролювати.

    Кловіс та його сестра Ніколь, поїхали в центр Кобурна в громадському транспорті. Вони проїжджали повз: місцеву церкву, крамницю із дуже смачною випічкою, якраз в цій крамниці любила поласувати Ніколь. Її улюбленою випічка була булочка з вишнею,  проте через проблему із здоров’ям, вона вже не може там ласувати. Ще вони проїжджали повз школу, лікарню, дитячий садок, всі вони були нові, та мали гарний вигляд, шкода що навіть такі місця наповнюють погані люли.

    Здається, ніби це місто чарівне та прекрасне, але є темні сторони цього міста. Наприклад кладовища, на яких зазвичай твориться щось не зрозуміле, хтось каже що там живуть привиди, а хтось каже що це проста шайка готів. Так чи інакше, це місце дуже страшне, тому не варто його навідувати.

    Ось вони і приїхали, Кловіс та Ніколь вийшли на головній площі міста. Там було красиво та спокійно, були різні фонтани та багато різних крамничок. Вони зайшли в крамницю з канцтоварами, бо Ніколь іде в п’ятий клас і їй треба: зошити, ручки, лінійка, олівці та циркуль. Також їй потрібен новий портфель, бо із минулого вона зробила притулок для хом’ячків. На цей раз, їй купили портфель такий, щоб його не можна було розкласти та зробити притулок для гризунів.

    Пройшло близько години. Все таки Ніколь змогла вибрати собі портфель. Вибрала вона не стандартний для дівчат портфель, а саме портфель із малюнком Бетмена. Коли Кловіс в неї спитав чому саме з Бетменом, вона відповіла, що Бетмен- це захисник справедливості, тому і вибрала саме його. Тепер залишилось найважче, треба вибрати одяг. Хоч шкільна форма має стандартний вигляд(темна спідниця, сорочка, піджак та туфлі), але ж вона дівчина, тому їй може щось не сподобатися. Сам Кловіс часу не гаяв, і поки сестра міряла наряд, він відправився дивитися наявність камер в крамниці де зазвичай продають алкоголь дітям. Звісно їх там не було. А по-скільки це єдина крамниця з алкоголем на не великій відстані від його школи, то якраз в цій крамниці і можна зустріти тих дітей. Коли Кловіс повернувся до крамниці де Ніколь міряла одяг, то почув:

-Все, я вибрала, я буду в такій формі.-Мовила Ніколь

На ній була: дуже коротка спідниця, ледь не прозора сорочка та чорний бюстгальтер. Сказати що Кловіс був в шоці, нічого не скажеш.

-Слухай Ніколь, це добре що ти хочеш бути дорослою, але схожою на повію не треба бути.-Шокованим голосом мовив хлопець.

-Повію? А хто це? А-а-а-а, я знаю, це як мама, так?- З розумним обличчям мовила мала.

У продавця ледь не відпала щелепа.

-Ні! Потім поясню хто така повія, іди перевдягайся.-З соромом мовив той.

    Пройшло ще півгодини. Ніколь виходить в стандартному вигляді, так як має виглядати проста учениця. Все як має бути, спідниця на рівні коліна, біла сорочка(бюстгальтера видно не було, це вже добре), чорні туфлі.

-Тепер ти молодець, давай збирайся та поїхали додому.- З полегшенням мовив Кловіс.

-Ура-а-а, я буду через десять хвилин.-Радісно мовила Ніколь.

В результаті пройшло близько години, бо їй сподобалась ще одна спідниця, але вона не могла вибрати колір.

    Нарешті вони все купили, тепер можуть їхати додому, але Кловіс зупинився, бо побачив групу дітей із його класу, які йдуть в крамницю з алкогольними напоями. Кловіс застиг щоб прослідкувати за ними. Коли ті вийшли, то Кловіс помітив, що у них  в руках були спиртні напої. Це не на жарт розізлило його. Коли він був вдома, то сів на підвіконня щоб продумати план. Але він був настільки втомлений, що замість плану вимови тільки: «Скоти, як вони могли, і це я з ними вчусь? Вони отримають по заслузі, обіцяю!»