Дракон!

– Стережись! Він знову заходить!

Літаюча рептилія, плануючи на крилах, що відблискували бронзою у сонячному світлі, пронеслась над ними, видихнувши струмінь вогню. Пахнуло жаром.

Лерой лежав на землі, обличчям донизу. Осатаніло відпльовувався – бо йому до рота набилась земля уперемішку з травою, і згадував усіх відомих йому богів, демонів та всі вивчені за життя матюки, у тому числі з мови тролів. Як північних, так і південних.

Встати він не міг – бо зверхуна ньому лежав Натан, що, падаючи, заплутався у власних шнурках.

Неуки! Невміхи! Довбограї! Прокляття вічного глупства на їхні голови! Хоча… Цим вже, мабуть, не треба.

* * *

Ця подорож запам’яталась алхіміку надовго.

Ні, до кордону вони дістались спокійно. Навіть з комфортом – у складі торгового каравану. І навіть платити не довелось – Натан та його команда приєднались до охорони.

Начальник каравану, правда, попервах дивився на них з недовірою, та Лерой запевнив його, що це справжні професіонали. Просто маскуються.

Начальник повірив. А може, просто подивився на обличчя Лероя і вирішив з ним не сперечатися…

А от далі треба було йти пішки, стаючи на ніч табором. І от тут почалась веселуха.

То Сейра, намагаючись щось підстрелити на вечерю, влучить стрілою комусь під ноги. Добре, що не в ногу… Ну або дасть тятивою собі по руках, і потім доведеться зцілювати її рани.

То Натан під час ранкового тренування впустить один зі своїх мечів і мало не влучить ним Лерою у саме найцінніше… тобто в сумку з алхімічним знаряддям та еліксирами. А ви про що подумали?

То Елінда, ставлячи захисний периметр, десь помилиться в заклятті й накладе на всіх прокляття застуди. Недарма Лерой так не любив відьом, ох, недарма!

Кейн… Про цього краще взагалі зайвий раз не згадувати. І не підходити. І взагалі заперти його в кам’яний мішок, бажано назавжди.

Єдиний плюс – дорогою Лерой назбирав чимало рідкісних трав та інших рослин, для майбутніх дослідів. Інструменти для збору він, як справжній алхімік, звісно ж, узяв з собою.

Елінда з цікавістю спостерігала за його роботою, часом намагалась щось визнати – проте алхімік її ігнорував.

Та це ще були не справжні веселощі. Справжні почались, коли компанія “пригодників” дісталась гір.

Кейн разів п’ять мало не зірвався у прірву. Щоразу в останню мить його рятував хтось із друзів – мабуть, через те, що падіння здорованя викликало б землетрус і лавину.

Сейру якось мало не здуло вітром. Її точно варто було б відгодувати – бодай в цілях безпеки.

Натан та Елінда якось більш-менш тримались. І це радувало – інакше Лерой точно б прийняв рішення повертатись. Ну, або відіслав би цих недоліків назад, а шлях продовжив би самотужки.

Та нема лиха без добра – зрештою, вони таки знайшли дракона. Точніше, дракон знайшов їх, коли вони зайшли на його територію.

Це був маленький бронзовий дракончик – вони великими просто не виростають. І при іншому розкладі це був би успіх – професійна команда авантюристів упоралась би з таким на раз-два.

Але ж то професійна.

Горе-найманці більше заважали одне одному, ніж щось робили. Яка-не-яка користь була лиш від Елінди – але її закляття майже не пробивали природний драконячий захист.

І стимулятор не допоміг. Якщо зробити дурня сильнішим та спритнішим, він від цьог дурнем бути не перестане. А еліксир розуму, на жаль, винайти так і не вдалось… Все ж таки алхімії не все підвладне. Хоча, скоріше – Лерой ще просто не знайшов потрібного рецепту.

* * *

– Повертається!
– Злізь з мене, бісів нездара! – Лерой відчайдушно борсався.

Кейн, скочивши на невеликий пагорбок, став у захисну стійку, виставивши щита назустріч рептилії, що наближалась.

– Ти не пройдеш! – пробасив він, демонстративно гупнувши булавою по щиту.

Шипи застрягли в дереві. Кейн смикнув раз, другий – зброя не піддавалась. Тоді він смикнув утретє, з усієї сили. Булава звільнилась, але одночасно горе-лицар втратив рівновагу й з гуркотом покотився додолу. Земля здригнулась.

Але й дракон, що був вже обрав в якості жертви найбільшого з ворогів, втратив ціль та видихнув полум’я просто у землю.

Опісля, відлетівши, безладно закружляв неподалік.

– Він не атакує! – здивувався Натан.
– Звісно, не атакує, бовдуре! – Лерой врешті спихнув з себе мечника та звівся на ноги. – Він не може вічно дихати полум’ям, йому треба відновити запас горючої суміші. Робіть вже щось, як не хочете стати шашликом!
– Усім приготуватись! – Натан, згадавши, що він взагалі-то командир, скочив на ноги. Знов мало не зашпортався у шнурках, проте встояв. – Сейро, готуй сітку. Кейн – діставай мотузки. Зараз ми його спеленаємо!

Дракончик, зібравшись врешті з силами, пішов на новий захід. Сейра поклала на тятиву заздалегідь приготовану спеціальну стрілу – на її кінці замість вістря була закріплена сітка з грузиками.

Та в останній момент кволі рученята підвели дівчину, стріла зірвалась, і сітка влучила… у Натана. Той, нецензурно лаючись, покотився по землі.

– О, всі рецепти світу, що за придурки! – ляснувши себе долонею по лобі, Лерой зірвав з пояса алхімічний метальник – пістоль, що стріляв ампулами з зіллям.

Дракон наближався, йдучи на зниження. Цього разу він вирішив бити напевно. Паща розкрилась, готуючись видихнути вогонь – і в цей момент Лерой вистрілив.

Він ніколи не був вправним стрільцем – майже весь його вільний час займала алхімія. Та з цієї відстані промахнутись вже було важко. Ампула з сонним еліксиром влучила рептилії просто у горлянку.

Зазвичай дракони стійкі до помутніння розуму і навіть найсильнішого снодійного. Але, мабуть, відминські закляття таки послабили природний опір тварюки – і еліксир подіяв. Дракона повело в бік, він врізався в землю й покотився нею, ламаючи крила.

– В’яжіть його! – крикнув Лерой, перезаряджаючи зброю – про всяк випадок. – Швидше, поки не очуняв, я не знаю, як довго діятиме еліксир! І пащу, пащу не забудьте зав’язати!
– Кейн, мотузки! – Натан нарешті виплутався з сітки і встав на ноги.