Розділ 30

Перші кілометри після Кло минули тихіше, ніж Поль очікував.

Марі тримала швидкість трохи нижче сорока. На вільних ділянках можна було їхати швидше, але майже за кожним поворотом дорога підкидала щось нове: покинутий легковик біля відбійника, фургон із відчиненими дверима, вантажівку, що завмерла половиною коліс на узбіччі.

Ромен сидів праворуч від неї з планшетом на колінах. Поль — у другому ряду поруч з Алісією. Інес та Етьєн зайняли місця далі. У другій машині Марк був за кермом, Тео сів поруч із робочим планшетом та екранами; за ними влаштувалися Малік і Ное, далі — Луї й Камілла.

За загальний маршрут, як і раніше, відповідав Ромен. Але ще до виїзду домовилися: якщо колона розділиться або зникне зв’язок, Малік сам поведе людей із Multivan і не чекатиме окремого рішення на кожен крок.

За спинами Інес та Етьєна починався вантаж. Вільного проходу ззаду майже не залишилося.

Уздовж стін стояли ящики з ліками, водою та інструментами. Вище — одяг і захист від сонця, у нішах — акумулятори й запасні батареї. Генератор і холодильні контейнери з кров’ю забрали майже весь залишок місця. Усе, що напередодні здавалося обов’язковим, тепер доводилося обходити боком.

Поль озирнувся.

— Задні двері тепер майже марні.

Етьєн глянув через плече.

— Поки не розвантажимо частину речей, через них не вийти.

Алісія потягнулася до однієї зі стяжок і перевірила її рукою.

У другій машині з тіснотою було не краще. Ное підтягнув сумку, що сповзла до проходу, а Тео поправив кріплення біля передньої панелі.

Марі пригальмувала перед покинутим Renault, який стояв упоперек правої смуги. Між його бампером і відбійником залишалося досить місця, але вона однаково проїхала майже кроком.

— Тридцять п’ять, — сказала вона, коли дорога знову відкрилася. — Більше поки не хочу.

— Через вагу? — запитав Поль.

— Через усе. Вага, камери, сміття на дорозі. На вісімдесяти я побачу проблему раніше тільки на екрані. А гальмувати буде справжня машина.

Ромен кивнув.

— Тримаємо тридцять п’ять-сорок, поки траса не стане зрозумілішою.

— У нас приблизно так само, — озвався Марк із другої машини. — На гальмуванні вага відчувається сильніше. Тримаю більший інтервал.

— До камер зауважень немає, — додав Тео. — Задня теж показує чисто.

— Прийняв, — сказав Ромен. — Дистанції не скорочуємо.

За північним виїздом місто швидко розпалося на поодинокі будинки й темні смуги полів. Потім дорога притиснулася до схилів.

На дорозі промайнув знак. Ромен звірився з картою.

— Егбелет далі.

Алісія помітила між деревами майже чорну воду.

— Це вже озеро? — запитала вона.

— Егбелет, — відповів Ромен.

Вона придивилася. На поворотах вода ненадовго з’являлася й знову зникала за схилом і деревами.

— Уночі наче провал між дорогою й лісом.

Ромен знову опустив погляд до карти.

Після озера покинутого транспорту стало помітно більше.

Спершу трапилася одна фура, покинута просто на аварійній смузі. За кілька кілометрів — ще дві. Потім почали зустрічатися невеликі групи машин, ніби рух зупинявся частинами, а не в одну мить.

Невдовзі почали траплятися заправки й вантажні стоянки. Інес помітила першу, Малік слідом повідомив про другу. Ромен наніс обидві точки на карту.

— Позначай усе, що видно з маршруту, — сказав Поль. — Окремо заради цього не звертаємо.

— Ми ж не зупинятимемося біля кожної? — запитав Ное з другої машини.

— Ні. Нам потрібен маршрут, а не колекція каністр.

Коли лічильник показував трохи більше двадцяти кілометрів, Ромен уперше після виїзду викликав Кло.

Маель відповів одразу. Голос пройшов через динаміки обох машин чисто, без тріску.

— Кло, перевірка зв’язку. Як чуєте?

— Чисто. Головну чую.

— A43 поки прохідна. Тримаємо тридцять п’ять-сорок. Покинутий транспорт є, серйозних перешкод немає.

— Прийняв. Друга машина?

Марк відповів сам:

— Усе штатно. Вага відчувається, але машина йде нормально. Камери працюють.

— Добре. У нас без змін, — сказав Маель. — Продовжуйте.

— Прийняв, кінець зв’язку, — відповів Ромен.

У доти чистому ефірі кілька разів пролунав сухий тріск. Ромен перевів погляд зі станції на карту.

— Скільки від дому? — запитав Поль.

— Сорок один із лишком.

Марі не відривалася від дороги.

— Якщо хочете востаннє нормально поговорити з Кло, краще не тягнути.

За кілька кілометрів Ромен побачив попереду з’їзд до невеликого торгового майданчика біля траси, за кілька кілометрів до Ла-Тур-дю-Пен.

Перед з’їздом він звернувся до другої машини:

— Друга, за триста метрів ідемо на з’їзд. Коротка зупинка.

— Прийняв, — коротко відповів Марк.

— Підтягнемо кріплення й дамо Кло останню доповідь, — сказав Ромен.

Марі звела головну машину з A43. Друга пішла на з’їзд слідом.

Вони зупинилися приблизно за сорок чотири кілометри від Шамбері. Кілька низьких будівель стояли зачиненими, парковка була майже порожньою. Біля дальньої стіни темніли дві фури.

Ромен підняв рацію. Марк заглушив двигун, щоб у другій машині стало тихіше.

— Кло, як чуєте?

Відповідь Маеля надійшла не одразу.

— З перешкодами. Але чую.

Поль узяв рацію в Ромена.

— Ми приблизно на межі впевненого прийому. Далі зв’язок, найімовірніше, закінчиться.

— Зрозумів.

На секунду між ними залишився тільки шум.

— Що у вас? — запитав Поль.

— Нічого, що має розвертати вас. Тут спокійно.

Поль помовчав, дивлячись на порожню парковку.

— Тоді далі самі.

— Саме так. Якщо зв’язок зникне, не витрачайте часу на спроби витягнути його з дороги.

Ромен переглянув позначені точки.

— Дорогою вже кілька заправок, вантажних стоянок і багато покинутих машин. Передай Габріелю: уздовж A43 залишків пального помітно більше, ніж навколо Шамбері. Координати в нас є, на зворотній дорозі уточнимо, що реально можна забирати.