Розділ 28

Карту Ліона довелося розгорнути на двох столах.

Ромен притиснув один край карти кухлем, другий — важким ключем із майстерні. На північ від міста вже стояла позначка Рійє-ла-Пап: адреса з документів, підтверджена чужим ефіром.

Цього вистачало, щоб вважати точку справжньою. Але не вистачало, щоб без суперечок відправити людей майже за сто кілометрів від Кло.

Поль одразу відкинув передчасні подробиці.

— Поки що без складу групи й машин. Спершу вирішуємо, чи є взагалі сенс їхати.

Маель почав із ціни.

— Якщо забираємо Ромена й частину його людей, Кло втрачає мобільну групу. Якщо їде Марк, майстерня кілька ночей без нього. Дві денні машини — майже весь наш резерв такого класу. Плюс пальне, зброя й люди, яких доведеться зняти зі звичайної роботи. І все це заради адреси, за якою до нашого приїзду може вже нікого не бути.

— Може, — погодився Поль.

— Ті, хто прийшов до вертольота, вже побачили, що їх випередили. Вони могли попередити склад тієї ж ночі.

— Могли.

Маель витримав паузу.

— Тоді чому цього недостатньо, щоб залишитися?

— Скільки минуло між тим, як пошуковий борт працював над лісом, і появою людей біля корпусу?

— Менше години.

— Ось чому. Хтось знайшов місце, передав інформацію, хтось її отримав і відправив групу. Вони вміють діяти швидко. І в їхніх документах є маршрути, пов’язані з нашим районом.

Аннет додала:

— До цієї ночі тільки ми знали про них. Тепер вони знають, що поруч є ще хтось.

Маель не відступив.

— Це не означає, що вони прийдуть до Кло.

— Ні, — сказала Аннет. — Але й протилежного ми не знаємо.

Поль провів долонею по карті.

— Безпечного варіанта немає. Якщо їдемо, можемо потрапити туди, де на нас чекають. Якщо залишаємося, чекаємо, поки невідома мережа сама вирішить, чи цікавить її Шамбері.

— Ось із цим згоден.

— І пілот, — сказала Аннет. — Він був людиною. За ним летіли четверо перетворених, а у вантажному відсіку лежала кров. Ми досі не знаємо, чому вони були на одному борту і як довго так працювали.

Маель подивився на неї.

— Це привід ставити запитання.

— Саме так.

Аннет повернула карту так, щоб у поле зору потрапив не лише Ліон.

— І є друга причина. Ми обговорюємо поїздку як полювання на одну організацію, але майже нічого не знаємо про світ за межами наших доріг.

Вона перелічувала без натиску: траси, якими їздять, зв’язок між містами, військові зони, живі громади, склади, пости, місця, де ще існує хоч якась структура. Ліон не обіцяв відповідей на все це, але далека поїздка вперше давала змогу побачити більше за власний район.

— Тобто розвідка, — сказав Маель.

— Зокрема.

— Дорога.

— Так.

Алісія весь цей час дивилася на карту.

Вона спробувала скласти фразу французькою, але відмовилася від довгої конструкції.

— Тут є Кло, ферма, знайомі дороги й кілька громад. Далі на карті майже порожньо. Ми не знаємо, що там залишилося.

Вона зробила паузу й продовжила простіше:

— І я хочу зрозуміти, де ще працює зв’язок. Я давно не знаю, як шукати рідних. Не думаю, що в Ліоні просто знайду телефон. Але там більше людей. Можливо, хтось знає більше за нас.

Маель запитав прямо:

— Це причина їхати?

— Одна з причин. Якби вона була єдиною, я б не пропонувала ризикувати групою.

Етьєн відірвався від станції.

— Навіть якщо мережа знає більше за нас, вона не зобов’язана розповідати.

— Не зобов’язана, — погодилася Алісія. — Але зараз у нас немає навіть поганої відповіді.

— Отже, поки що не кажемо «їдемо», — підсумував Маель. — Кажемо: рахуємо, що втратить Кло й що може дати далека розвідка.

— Згоден, — сказав Поль.

Марк схрестив руки.

— Ми стільки говорили, щоб вирішити, що ще не вирішили?

— Ми вирішили, що саме рахуємо, — відповів Поль.

Марк більше не сперечався.

На одному боці залишалися ресурси й люди Кло. На другому — діюча мережа поруч із Шамбері, єдина підтверджена адреса й майже порожня карта світу за межами їхнього району.

У двері постукали.

Жульєн увійшов разом із Тео. У Тео в руці був аркуш.

— Схоже, знайшли ще одну адресу.

На папері було написано: вулиця Серв’ян, 18, 69003 Ліон.

Ромен знайшов вулицю на карті.