Розділ 27

Марк підтягнув кейс до краю столу. Падіння залишило на пластику довгі подряпини й збило один кут, але корпус витримав.

— Відкриєш? — запитав Поль.

— Відкрию. Тільки цілим він після цього може не залишитися.

— Неважливо, — сказала Аннет. — Мені важливіший вміст.

За столом залишилися ті, хто міг знадобитися відразу: Поль, Аннет, Маель, Ромен, Етьєн і Алісія. Інес і Маліка Аннет відправила їсти — не з ввічливості, а тому, що після дороги вони вже трималися на самій напрузі.

Окремої радіостанції поки не вмикали. Планшет, телефони й носії теж лежали недоторкані.

Аннет розклала робочі картки пасажирів.

— Спочатку тримаємо папери, електроніку й радіо окремо. Якщо з’явиться версія, кажіть відразу — тільки називайте її версією, а не відповіддю.

Етьєн кивнув і підтягнув станцію ближче.

— Зрозумів.

Поки Марк ходив по інструмент, Поль побачив у вікно, як Кло продовжує жити своєю ніччю: розвантажували каністри, натягували затемнення між будівлями, хтось сперечався біля машини постачання.

У двері зазирнула Емма.

— Для північного переходу забрали останній широкий рулон тканини. Клер просить ще.

Поль уже збирався відповідати, але Емма продовжила:

— Я відправила двох на склад біля термінала. Якщо залишки на місці, вистачить. Вони взяли Multivan — Маелю, до середини ночі він тобі потрібен?

— Ні.

— Тоді все.

— А якщо тканини там не виявиться? — запитав Поль.

— Клер закінчить перший перехід. Другий перенесе на наступну ніч.

Емма пішла.

Марк повернувся з інструментами й застав Поля, який досі дивився на двері.

— Що?

— Нічого. Просто питання прийшло до мене вже після того, як його вирішили.

— Звикай.

Марк поставив сумку на стіл.

— Тримайте кейс.

Ромен узявся за один край, Поль — за другий. Марк без зусилля перевірив замки, потім петлі.

— Останній шанс передумати.

— Роби, — сказала Аннет.

Перша застібка піддалася швидко. З другою довелося повозитися довше: після падіння корпус перекосило.

Коли кришка нарешті піднялася, повисла пауза.

Усередині не виявилося ні зброї, ні речі, яка відразу пояснила б, кому належав вертоліт. Зверху лежала папка на гумці, під нею — прозорі файли, блокнот, конверти, ще один носій і кілька карток без фотографій.

Марк подивився на вміст майже розчаровано.

— Папери.

Аннет присунула стілець.

— Чудово. Паперу не потрібен пароль.

Вона не стала читати все підряд. Спочатку розклала вміст кейса окремо від робочих карток пасажирів і окремо від електроніки.

Ромен поклав поруч чистий аркуш.

— Усе, що схоже на адресу, маршрут чи координати, віддавайте мені. Коди без зрозумілого значення — окремо.

Перші таблиці нічого не пояснювали. Дати, кількості, короткі позначення, час, технічні помітки. На одному аркуші код повторювався поруч із різними цифрами, але майже з однаковим часом.

Ромен поклав два аркуші поруч.

— Ось це я спочатку прийняв за маршрут. Тепер не впевнений. Може бути вікно передачі чи приймання.

Аннет перечитала рядки.

— Тоді не став на карту. Розділяй те, що точно місце, і те, що лише схоже на нього.

Ромен перекреслив одну з ранніх позначок.

— Вчуся.

Жульєн піднявся з ноутбуком трохи пізніше, оглянув планшет, телефони й носії та попросив покликати Тео.

— Одна людина лише заважатиме сама собі, якщо полізе в усе відразу. Спочатку знімаємо копії з того, що читається без ризику. Закритого не ламаємо.

Коли прийшов Тео, він насамперед запитав не про вертоліт, а про походження пристроїв.

— Ви записали, де що лежало?

Алісія кивнула на планшет і один телефон.

— Це пам’ятаю точно. Другий підняли вже перед відходом.

— Запишіть зараз. За кілька годин усе змішається.

Аннет відразу почала окремий список.

Жульєн узяв планшет, Тео — телефони. Етьєн перевірив живлення чужої станції, від’єднав мікрофон і залишив лише прийом.

— Якщо канал живий, — сказав він, — нехай спочатку заговорять вони.

Робота розпалася на кілька потоків. Аннет читала папери, Ромен сортував коди й час, Жульєн із Тео знімали доступні копії, Етьєн слухав збережені канали.

Шошанна вмостилася біля краю столу з окремим аркушем. У коди вона не лізла — зводила лише час: коли пошуковий борт з’явився над лісом, коли група почула машини, коли вони вийшли на зв’язок дорогою назад. У двох місцях сама приписала «приблизно»: годинники в людей розходилися на кілька хвилин.