Розділ 26

Марк скинув швидкість. На передньому екрані дорогу було видно майже як удень, але справжнього вікна перед ним уже не існувало: усе скло закривав захист від світла.

— Поворот за чотириста метрів, — сказав Ромен.

— Бачу.

Перший денний виїзд вимагав перевчатися. Камера давала чітку картинку, але відстань через неї відчувалася інакше, і Марк поки вів обережніше, ніж уночі. Етьєн тримав бічний сектор на другому дисплеї й попереджав, коли край дороги опинявся надто близько.

Алісія майже не рухалася. Розум знав, що всередині темно, але тіло все одно реагувало на кожну різку зміну яскравості на екрані. Коли камера вийшла на відкриту ділянку й на мить вибілила зображення, вона мимоволі відвернулася.

Малік тихо вилаявся.

— Досі не віриться, — сказав він. — Надворі день, а ми продовжуємо їхати.

— Спочатку доїдемо, потім звикнемо, — відповів Марк.

За кілька хвилин з’явився старий сільськогосподарський ангар. Одна стулка воріт висіла нерівно, але отвір залишався досить широким.

— Праворуч тісно, — попередив Етьєн.

Марк повів Sprinter усередину майже на холостому ходу. Посеред отвору метал коротко заскреготав об метал.

Він відразу зупинився.

— Що зачепили?

Етьєн збільшив зображення з бічної камери.

— Край зовнішньої пластини. Не кріплення.

Марк видихнув.

— Чудовий початок.

— Зате ми вже всередині.

— Це зараз єдиний аргумент на твою користь.

Фургон пройшов глибше під дах і зупинився там, куди світло від воріт уже не доходило прямо. Після кількох кілометрів за наглухо закритими шибками темний ангар уперше відчувався не пасткою, а нормальним укриттям.

Ромен, Інес і Алісія швидко перевірили внутрішні приміщення. За стелажами, у підсобках і двох кімнатах без вікон нікого не було; свіжих слідів теж не знайшли.

Лише після цього решта вийшли з машини. Марк насамперед оглянув зачеплену пластину: фарбу здерло, метал і кріплення вціліли.

— Запишемо кут камери, — сказав Етьєн.

— І більше не віритимемо фразі «маємо пройти», — відповів Марк.

У дальній кімнаті звільнили столи, перенесли туди карту, дрон, запаси й рації. Поль повернувся до бортової станції.

— Кло, пошукова група. Прийом.

Маель відповів після короткої смуги шуму. Почувши, що машина під дахом і всі цілі, він насамперед запитав про вертоліт.

— Корпусу поки не знайшли, — сказав Поль. — Є лінія падіння й підхід. Після сутінків повернемося точним маршрутом.

— А другий борт?

— Пішов до світанку. Кілька разів прочесав той самий схил.

У Кло нових ударів не було. Пости працювали; в ефірі знову обговорювали зміни, їжу й звичайні поломки. Лише говорили трохи тихіше, ніж до ночі з вибухами.

— Дюпон? — запитав Поль.

— Разом із Клер будує закриті денні переходи. Перша ділянка між гаражем і складом майже готова.

Поль уявив, як іще тиждень тому світанок розрізав Кло на окремі будівлі.

— Нехай продовжують. Якщо вийде там, з’єднуватимемо решту потрібних точок.

Маель відповів не відразу.

— І ви там не геройствуйте заради заліза.

— Не будемо.

Зв’язок обірвали.

Коли Поль повернувся в дальню кімнату, Етьєн уже збирався відкрити кейс із дроном.

— Почекай, — сказала Алісія.

Він підняв голову.

Алісія поставила на стіл контейнер із кров’ю й пакет із холодним м’ясом, який вони взяли в дорогу.

— Від виїзду ми нормально не їли. Десять хвилин нічого не змінять.

Ромен подивився на карту, потім на решту.

— Згоден.

Ніхто не сперечався.

Вони розсілися хто де знайшов місце: на стільцях, ящиках, просто біля стіни.

Алісія відкрила контейнер. Запах крові став виразнішим, і на мить усі дивилися лише на нього.

Після цієї ночі ніхто не намагався їсти повільно. Перші ковтки зробили майже мовчки й надто швидко. Поль лише тоді зрозумів, як сильно зголоднів: разом із кров’ю поступово відходила внутрішня напруга, яку він досі приймав просто за втому.

М’ясо було холодне, нарізане великими шматками. Виделок шукати не стали. Брали руками, відкушували, майже не роблячи пауз між шматками. Марк їв, притулившись спиною до стіни; Малік сидів на перевернутому ящику; Ромен навіть не дивився на розкладену поруч карту.

Інес першою змусила себе сповільнитися. Алісія — трохи пізніше. Вона помітила темну смужку в Марка на губі, шматочок м’яса в Маліка в кутику рота й лише після цього провела великим пальцем по власних губах. На шкірі залишилася кров.