Розділ 24

Третя вільна ніч Алісії почалася спокійно.

Коли вона спустилася на кухню, Лора вже сиділа за столом і доїдала вечерю. Штефан стояв біля мийки, споліскуючи кухоль. На плиті ще залишалася каструля, у будинку пахло молоком і підігрітим м’ясом.

Алісія налила собі попити й сіла поруч із Лорою.

Ніхто нікуди не поспішав.

За вікнами швидко темніло. З подвір’я іноді долинали кроки охоронця, з корівника — неголосне мукання. Поки все було спокійно.

Лора першою відсунула тарілку.

— Спочатку корови, — сказала Лора. — Шість іще на пасовищі.

Алісія допила й підвелася.

— Ходімо.

Штефан поставив кухоль на сушарку.

— Я поки подивлюся напувалку.

Вони разом вийшли на подвір’я. Штефан відразу звернув до корівника, а Алісія з Лорою пішли далі, до поля.

Останнє світло заходу ще трималося за вершинами, і на подвір’ї поки розрізнялися тіні дерев. Біля воріт сидів один з охоронців, другий повільно йшов уздовж огорожі. Осторонь темнів корівник, а далі за ним починалося поле.

Шість корів паслися неподалік огорожі. Лора відчинила хвіртку й першою пішла до них.

— Тільки не женіть, — сказала вона. — Самі підуть.

— Ми й не збиралися, — відповіла Алісія.

Вони трохи розійшлися в боки, м’яко відрізаючи тваринам шлях назад у поле. Перші дві корови охоче повернули до ферми. Решта потяглися за ними.

Одна затрималася біля краю дороги й знову опустила голову до трави.

Лора зупинилася поруч.

— Ну давай. Додому.

Корова ще трохи пожувала, потім таки підняла голову й пішла слідом за іншими.

Алісія притримала ворота корівника, поки тварини заходили всередину. Лора пройшла за останньою й зачинила ворота.

— Усі шість, — сказала Лора, перелічивши їх.

— Тепер можна спокійно працювати, — відповів Штефан.

Усередині Лора зайнялася кормом, Алісія швидко впорядкувала прохід між стійлами, а Штефан досі порався біля напувалки.

За кілька хвилин Лора покликала її із сусіднього проходу:

— Алісіє, подаси відро?

— Зараз.

Вона принесла відро й залишилася поруч. Лора пересипала корм, потім подивилася на неї.

— У Кло завтра їдеш?

— Так. Сьогодні в мене остання вільна ніч.

Лора розрівняла корм у відрі й, не підводячи голови, сказала:

— Тоді сьогодні жодного «я тільки на п’ять хвилин до рації».

— Я так казала один раз.

— Два.

Алісія подивилася на неї.

— Ти рахуєш?

— Тепер так.

Лора потягнула до себе наступний мішок, ховаючи усмішку.

Штефан з’явився з-за стійл.

— Вода нормально йде.

— Тоді тут майже закінчили, — сказала Лора.

Алісія оглянула корівник. Корови вже розійшлися по своїх місцях, чути було лише жування, поодинокий стук копита об бетон і тихий плюскіт води.

У корівнику вони закінчили ще хвилин за двадцять.

Лора закрила корм, Алісія віднесла відра до стіни, а Штефан востаннє пройшов уздовж стійл і вимкнув зайве світло.

Вони вийшли на подвір’я.

Захід уже майже згас. Над горами ще трималася вузька світла смуга, але поля навколо ферми поступово поринали в темряву.

Штефан затримався біля дверей корівника.

— Я до охорони. Повернуся за кілька хвилин.

Алісія з Лорою пішли до будинку.

На кухні Лора відразу відкрила холодильник.

— Кров із молоком будеш?

— Давай.

Лора налила два кухлі й поставила один перед Алісією.

За кілька хвилин повернувся Штефан. Лора без слів налила йому третій кухоль, і він сів навпроти.

Деякий час вони сиділи мовчки.

Роботи на цю ніч іще вистачало, але нічого термінового не залишилося. Вони могли спокійно допити кухлі, потім перевірити склад, пройти вздовж огорожі й ближче до півночі вийти на зв’язок із Кло.

Розмова перескакувала з корівника на охорону й машини. Штефан іноді уточнював щось у Лори, Алісія більше слухала.

Потім вони знову вийшли на подвір’я.

Минуло близько години.

Лора зі Штефаном пішли до невеликого складу біля будинку, а Алісія затрималася під навісом, розбираючи залишені там речі.

Перший звук вона спочатку прийняла за далекий грім.