Розділ 19

Над виноградниками досі стояла глибока ніч.

Санітарка присіла перед Янісом, розрізала штанину вище коліна й швидко оглянула стегно. Яніс тримав дробовик упоперек колін, ніби його могли попросити стріляти просто зараз.

— Прибери зброю.

Він подивився на неї, потім таки поставив дробовик поруч.

— Кістка ціла?

— Схоже. Рана глибока, але пощастило. На ноші.

— Сам дійду.

Санітарка подивилася на нього.

— Янісе.

Він витримав паузу.

— Гаразд. На ноші.

Інес сиділа на ящику біля стіни. Куртку їй розрізали збоку, під долонею темніла свіжа пов’язка. Луї стояв поруч, притискаючи до передпліччя чисту тканину; Камілла не відходила від нього ні на крок.

Другий санітар закінчив зі Штефаном, коротко перевірив стару рану на литці й випростався.

— Тобі кров, спокій і поменше ходити.

— Наскільки поменше?

— В ідеалі — взагалі.

Штефан подивився на Бастьєна біля стіни.

— Не вийде.

Санітар простежив за його поглядом і нічого не відповів.

— Яніс, Інес і Луї — в машину, — сказала санітарка. — Решта поки залишаються на ногах. Тільки не обманюйтеся: це ще не означає, що з вами все добре.

Маель кивнув.

Луї пішов першим. Інес підвелася слідом, притискаючи долоню до боку. Яніс спробував устати сам, витримав два кроки й дозволив санітарові підхопити себе під плече.

Санітарка закрила сумку.

— У Кло знають, що ми їдемо?

— Знають, — відповів Маель.

Вона помітила Бастьєна біля стіни й зупинилася.

— Це той загиблий?

— Так. Наш.

Юго стояв поруч із тілом. У руках у нього був Бастьєнів карабін; пальці так стиснули ремінь, що кісточки побіліли.

— Ми самі його відвеземо.

Маель підійшов до Бастьєна й присів поруч. Кілька секунд мовчав.

— Так. Відвеземо самі.

Він підвівся.

Поль мовчав. Потім подивився на Штефана.

— Я відвезу Штефана на ферму. Алісія має дізнатися, що він живий.

— Правильно, — сказав Маель.

Штефан затримався.

— А Крістіан?

Маель відразу зрозумів запитання.

— Залишиться тут. Як і решта.

Штефан кивнув. Ні заперечення, ні полегшення на його обличчі не було.

Маель оглянув подвір’я й людей.

— Машини досі біля дороги. Камілло, візьми когось і приженіть їх. Panda сюди першою — Штефан півтора кілометра пішки не піде.

— Я дійду, — сказав Штефан.

— Ні, — одночасно відповіли Поль і санітар.

Штефан роздратовано видихнув, але сперечатися не став.

Маель продовжив:

— Юго, потім забереш Бастьєна в Кло. Решту машин просто повертаємо додому. Зброю зібрати, боєприпаси перерахувати. Бастьєнів карабін окремо.

Юго опустив очі на зброю у своїх руках.

Маель затримався на секунду.

— Окремо, — повторив він уже тихіше.

— Зрозумів.

— У Бастьєна хтось є?

Юго провів долонею по обличчю.

— Батько. Сам живе.

Маель кивнув.

— Я сам із ним поговорю.

— Коли?

Маель подивився на Бастьєна.

— Наступної ночі.

Санітари поклали Яніса на ноші. Він вилаявся крізь зуби, але більше не сперечався. Інес сама залізла в машину. Луї допоміг їй притримати двері й сів навпроти.

— Руку не зірви, — сказала Інес.

— Не збирався. Просто двері важкі.

Камілла зачинила двері й двічі постукала долонею по металу.

— До Кло дотерпіть.

— А ти без нас нічого не зламай, — долинуло із салону.

— Це Маркові скажи.

— Я все чую, — відгукнувся Марк.

Санітарна машина рушила першою. Тьмяні фари пройшли по лозах і зникли за поворотом.

Від стоянки до вантажного майданчика підійшли Малік і Шошанна. Поки решта були всередині, вони залишалися біля машин і чули бій лише уривками по рації. Тепер Шошанна зупинилася на краю подвір’я й почала рахувати тих, хто повернувся.

Закінчила — і невдовзі почала знову.