Розділ 17

Сутінки застали Юго біля вхідних дверей.

За день нічого не сталося. Бастьєн і Яніс відчергували першу половину дня, Юго із Селією — другу. Ніхто не ломився у віконниці й не чіпав воріт. Тиша була доброю новиною, але після минулої ночі ніхто не наважувався назвати її безпекою.

Першою прокинулася Лора.

Вона розплющила очі у своїй кімнаті й деякий час лежала нерухомо. Потім усередині стало легше — ніби хтось повільно зняв із грудей важку долоню.

За вікном іще не було темно. Але день уже відходив.

Лора сіла, прислухалася.

У будинку заворушилися решта.

Штефан обережно підвівся з підлоги в дальній кімнаті, не ступаючи на поранену ногу. Алісія лежала на матраці із заплющеними очима. Ліва рука була зафіксована біля тіла, пов’язка на плечі залишалася чистою. Вона теж не спала.

— How is it? — тихо запитав він.

— Better. Still hurts when I move.

— Тоді не рухайся.

Алісія розплющила очі.

— Намагаюся.

Штефан подав їй банку з кров’ю.

На кухні Мірей уже перевіряла Етьєна. Софі стояла поруч і сама підготувала все потрібне раніше, ніж її попросили.

— Загоюється швидше, ніж уранці, — сказала Мірей.

Софі кивнула й зробила позначку в зошиті.

— За годину подивимося ще раз.

— Я запам’ятаю.

— Не запам’ятаєш — запиши, — відповіла Мірей.

Надворі почувся двигун, що наближався. Він стих біля воріт.

Юго відразу підвівся й прислухався.

Потім кивнув.

— Свої.

Білий фургон доставки зупинився біля Jumper, не перекриваючи виїзду. Грюкнули дверцята. Із кабіни першим вийшов Поль. За ним — Марк, Луї, Камілла й Інес.

Ромен побачив її раніше за інших.

Інес зіскочила з фургона останньою. Ромен відразу помітив: вона вже не берегла ногу на кожному кроці.

— Ти вже нормально ходиш?

— Майже. І перш ніж запитаєш: працювати можу.

— Я збирався сказати, що радий тебе бачити.

Інес подивилася на нього уважніше.

— Тоді чому почав із ноги?

— Бо ти досі обережно на неї спираєшся.

— Отже, помітив правильно. Але я тут.

Ромен нарешті всміхнувся.

— Цьому я й радий.

— Я теж рада тебе бачити.

Марк уже відчиняв задні двері фургона.

— Ромене, Інес, допоможіть розвантажити.

У кузові було те, без чого фермі важко пережити ще одну таку ніч: їжа, дизель, боєприпаси, дошки, сітка й інструменти. Лора побачила мішки корму для корів і помітно видихнула.

— Потім покажеш, чого вам іще бракує, — сказав Поль. — Не сьогодні. Сьогодні лише найпотрібніше.

— Дякую.

Маель вийшов із будинку останнім. Поль підійшов до нього й коротко обійняв однією рукою за плечі.

— Радий тебе бачити.

— І я, — сказав Маель. — Не так хотів зустрітися.

— Що сталося?

— Вісім прийшли вночі. Четверо загинули. Одного взяли живим. Троє пішли у виноградники.

Поль помовчав.

— Наші?

— Усі живі. Алісія втратила багато крові, але Мірей стабілізувала її стан. Етьєнові зламали руку, Штефанові зачепили ногу. Будинок і корівник утримали.

— Покажеш?

— Ходімо.

Біля Master Маель розгорнув карту й коротко показав Полю, де загубився слід.

— Хто шукає лігво? — запитав Поль.

— Я, Юго й Селія. Шошанна з нами, поки це безпечно.

Поль підняв очі, але сперечатися не став.

Потім разом із Маелем розподілив людей між фермою, ремонтом, дорогою й пошуком. Нікого не відправляли самого.

Коли всі розійшлися, Поль затримав погляд на Лорі, Алісії та Штефані.

— Ферма залишається вашою. Це не змінюється.

Лора напружилася.

— Тоді що змінюється?

— Оборона, — сказав Поль. — Як вести господарство й що потрібно стаду, вирішуєте ви. Але якщо сюди знову прийдуть, то прийдуть уже не до трьох людей і шістдесяти корів. Вони прийдуть до Кло.

— Отже, тепер ви вирішуватимете, хто тут чергує?

— Разом із вами. Я не залишу вас трьох тримати ферму самотужки, але й забирати її у вас не збираюся.

Лора подивилася на Алісію та Штефана, потім знову на Поля.