Розділ 14

Коли гул Trafic розтанув за поворотом, подвір’я знову здалося величезним. По його краях розчинилися в темряві чотири пости, а за будинком рівно гудів генератор.

У вітальні горіла одна лампа. Лора кілька разів підводила голову до теплого кола світла, ніби досі чекала, що його доведеться погасити заради останньої свічки.

— Вони нормально поводяться, — сказала вона. — Я хочу покликати їх на вечерю.

Алісія відклала угоду.

— Усіх?

— По черзі, якщо тобі так спокійніше. Другу ніч вони їдять під навісом, а ми вдаємо, що за стіною нікого немає.

Штефан відійшов від вікна. Французьку він уже розумів достатньо, щоб не чекати перекладу.

— Одна вечеря. Правила ті самі. Зброя залишається надворі.

— Я пам’ятаю.

Алісія покрутила олівець між пальцями.

— Я не проти вечері. Просто не хочу, щоб один нормальний вечір став для нас доказом, що ми вже знаємо цих людей.

Лора знизала плечима.

— А я якраз хочу подивитися, які вони, коли ніхто не стоїть біля воріт і не пояснює їм правила.

Штефан коротко глянув на Алісію.

— Теж перевірка.

— Дуже наукова, — сказала вона.

Лора вже вставала.

— Молоко я дам своє.

Алісія затримала її поглядом.

— Бо хочеш?

— Бо хочу.

— Тоді так.

Лора кивнула, взяла зі столу порожній глечик і пішла на кухню. За хвилину звідти дзенькнув посуд.

Алісія провела її поглядом.

— Майже дитина.

— І майже господиня ферми, — сказав Штефан. — Доведеться жити з обома.

Ромен прийшов на поклик сам. Вислухав Лорине запрошення та Штефанові правила. Відповів французькою коротко, й Алісія зрозуміла його без допомоги: так, дякую; так, вони приймуть умови.

Поки решта мили руки в майстерні, Алісія вийшла до нього на ґанок.

— Ви сказали, що можна передати звістку через Avia, — почала вона французькою. — А де саме Кло?

Ромен пояснив, що Кло тримається на захід від центру, біля Сен-Жана, неподалік будинків Дюпона. Назви Алісія розуміла, довгі пояснення — вже гірше. Лора вийшла з кухні, вислухала їх і двічі перепитала про той самий поворот.

— На словах важче, — сказав Ромен.

На звороті старої квитанції він накидав дорогу й три орієнтири. Після цього навіть Штефан зміг повторити маршрут своїми словами; Ромен виправив лише одну назву.

Алісія запитала, кого кликати, якщо Ромена не буде, і як дати зрозуміти на посту, що вони з ферми. Коли французької забракло, вона просто передала фразу Лорі. Ніхто не вдавав, що зрозумів більше, ніж зрозумів насправді.

— Дякую, — сказала Алісія. — Нам важливо було знати, що ви не залишили нам лише один спосіб зв’язатися з вами.

— Не залишили, — відповів Ромен. — Але дорогу краще запам’ятати ще до того, як вона знадобиться.

Лора склала квитанцію й поклала в кишеню. Її обличчя прояснилося, ніби саме знання дороги робило світ трохи менш замкненим.

***

Вечеря почалася ніяково. Малік та Етьєн сіли за стіл так рівно, наче їх привели на допит. Ное вибрав місце скраю й поставив кухоль точно на стик двох дощок. Ромен запитав, чи можна зачинити двері, щоб не вистуджувати кухню, і дочекався Штефанового кивка.

М’ясо явно пережило дорогу в контейнері краще, ніж люди, які його привезли. Лора обсмажила його з цибулею, додала картоплю й поставила на стіл молоко. Коли Малік потягнувся до глечика, вона зупинила його долонею.

— Це від ферми, — сказала вона англійською. Потім зрозуміла, що неправильно побудувала фразу, й уперто додала: — Моє. Я даю.

Малік уловив зміст і відповів такою ж простою фразою. Налив собі молока, тоді передав глечик Ное. Той відразу випив пів кухля й сказав, що за останні дні забув смак справжньої їжі.

— Молоко — не їжа, — заперечив Етьєн.

— Скажи це тому, хто доїв корову, — відповіла Лора.

Цього разу Алісії не довелося перекладати: вираз Етьєнового обличчя був зрозумілий усім. Штефан кашлянув у кулак, ховаючи усмішку, і напруга за столом ослабла.

Ное почекав, поки розмова знову розпадеться на французьку й англійську, та нахилився до Лори.

— Ти завтра знову виводитимеш корів?

— Виводитиму.

— Можна допомогти?

Лора примружилася.

— Можна. Тільки якщо я кажу зупинитися — ти зупиняєшся. А не починаєш пояснювати корові, що хотів як краще.

Ное серйозно кивнув, ніби йому щойно доручили щось важливе.

— Домовилися.

Алісія почула й нічого не сказала. Їй сподобалося, що він запитав Лору, а не Ромена, чи можна йому працювати з її тваринами.