Розділ 8

Наступної ночі Марк розклав зброю на кухонному столі Дюпона.

Два карабіни, рушниця Камілли, коробки набоїв і ремені зайняли майже всю стільницю. Марк оглянув присутніх.

— Спершу покажіть, що вмієте. Потім вирішимо, кому що давати.

Найближче стояв Луї — худий, коротко стрижений, без того жадібного інтересу до зброї, який Марк уже встиг помітити в декого.

— У тир ходив?

— Ходив. Пістолет, гвинтівка. Полювати не доводилося.

— Отже, не мисливець. Поки що.

— Я й не казав, що мисливець.

Після перевірки Марк залишив йому карабін і покликав Каміллу. Вона сказала, що її вчив батько: не полювати, просто не губитися від самого звуку пострілу. У неї виходило швидше, ніж у Луї, але помітно нервовіше.

Тома Рув’є в чергу не ліз.

— Я не найкращий стрілець. Зате знаю дороги до південних околиць. Їздив там кур’єром.

Біля стіни Інес Вальє вивчала карту перед Маелем.

— Полювала? — запитав Марк.

— Кілька років. Переважно в низинах.

Маель указав на Луї й Каміллу.

— Із ними підеш ти. Відповідаєш за маршрут і повертаєш обох.

Ромена, Тому й Лорана відправили до південних садів — позначити проїзди й тупики та повернутися до середини ночі.

— Без здобичі? — запитав Ромен.

— Без здобичі. Сьогодні мені потрібні не герої, а люди, які вміють виконувати завдання.

Марк перевів погляд з однієї групи на іншу.

— Якщо хтось у чомусь не впевнений — не геройствує.

— Це весь план? — запитав Луї.

— Найкоротший, — відповів Маель. — М’ясо — добре. Повернутися втрьох — важливіше.

Дві трійки вийшли з подвір’я майже одночасно. Інес повела Луї й Каміллу до околиці, Ромен — Тому й Лорана до південних садів.

Поль провів їх поглядом.

— Тепер термінал?

— Поїхали, — сказав Маель.

Темно-синій Peugeot 308 SW завівся з другої спроби й виїхав із подвір’я без світла. Марк сів за кермо, Поль — поруч, Маель улаштувався позаду.

Біля залізниці було тихо; тільки далеко в темряві клацав на вітрі метал.

— Беремо м’ясо й одразу назад, — сказав Маель біля бічного входу. — Основних систем термінала не чіпаємо.

У холодильній камері вони вибрали чотири закриті ящики з яловичиною, потім повернулися по півтушу свині.

Уже на виході Марк помітив прочинені двері підсобки. За ними, між ящиками й старим візком, стояв невеликий резервний генератор.

— Оце вже цікаво.

За кілька хвилин стало ясно, що агрегат іще живий.

— Крамницю П’єра потягне, — сказав Марк. — І ще трохи запасу лишиться.

Генератор поклали на складену частину заднього сидіння. Маелю довелося потіснитися поруч. Марк зачинив дверцята так обережно, наче боявся розбудити весь термінал.

Перш ніж сісти в машину, Поль затримався біля входу. За стіною й далі гуділи холодильні установки, далі темніли склади й вагони. Першої ночі після перетворення будь-яке світло, що ще горіло, здавалося дивом. Тепер вони вже дивилися на такі місця інакше: що можна зберегти, що знадобиться завтра, чого не можна чіпати, якщо хочуть повернутися.

— Про що задумався? — запитав Марк.

— Про те, скільки тут іще всього.

Марк глянув на темні корпуси термінала.

— Більше, ніж ми понесемо. І менше, ніж нам здається.

Назад їхали мовчки, затиснуті між ящиками й генератором.

У крамниці П’єра горів один прикритий ліхтар. Сам П’єр чекав біля стола для розбирання туш, Рафаель дрімав на ящику біля дверей.

— Чотири ящики, — сказав Марк. — І пів свині.

П’єр відкрив перший, оглянув верхній пакет.

— Нормально. Звільню другу камеру.

Із саду долинув тихий свист. Маель першим вийшов надвір.

Ромен, Тома й Лоран стояли біля хвіртки. На черевиках блищала мокра трава.

— Південні сади чисті, — сказав Ромен. — Один тупик біля старого гаража, далі машина не пройде. Людей не бачили.

— Дикі?

— Теж. Щось чули біля дороги, але перевіряти не пішли.

— Правильно. Відпочивайте.

Тома, проходячи повз Марка, повернув йому револьвер. Марк прибрав його в кишеню куртки й глянув у бік темної вулиці.

— Одні повернулися. Залишилося дочекатися других.

***

Інес вивела Луї й Каміллу за останні будинки, туди, де садові доріжки розчинялися в темній смузі дерев. Тут міста майже не було чути. Під ногами шурхотіло листя, від мокрої землі тягло холодом.