РОЗДІЛ 3. МАКІЯЖ ДЛЯ ПРОБЛЕМНОЇ ШКІРИ

Особливості підбору текстур і продуктів

Проблемна шкіра – це не лише прояв естетичних змін, а

насамперед результат складних фізіологічних процесів, які

потребують делікатного та науково обґрунтованого підходу.

Візажист, який працює в рамках клінічного макіяжу, повинен

розуміти, що кожен нанесений засіб може або підтримати

бар’єрну функцію шкіри, або ще більше її ослабити. Саме тому

вибір текстур і продуктів має спиратися не на декоративний

ефект, а на принцип «лікувальної естетики» – поєднання

корекції зовнішніх проявів із турботою про стан шкіри.

Перший принцип – мінімалізм складу та

багатофункціональність засобів. Продукти з коротким

інгредієнтним списком знижують ризик подразнень і алергічних

реакцій. Перевагу варто надавати засобам із компонентами, що

мають дерматологічно підтверджені властивості: цинк,

ніацинамід, пантенол, алантоїн, гіалуронова кислота, сквалан,

керамідні комплекси. Такі речовини не лише маскують недоліки,

а й підтримують природне загоєння.

Другий принцип – адаптація текстур до стану шкіри.

Жирна або акнегенна шкіра. Використовуються легкі,

некомедогенні, матові текстури з сіліконовими полімерними

базами, які не закупорюють пори. Тональні засоби –

водносиліконові або мінеральні, без олій і ароматизаторів.

Продукти з позначками non-comedogenic і oil-free мають бути

пріоритетом.

Суха, подразнена, атопічна шкіра. Потрібні кремові або

емульсійні текстури з підвищеним вмістом зволожувальних

речовин. Перевагу слід надавати засобам із гіпоалергенними

ліпідами, гліцерином, керамідами, екстрактами вівса чи алое

вера. Така косметика не лише маскує лущення, а й створює

оклюзійний бар’єр, який утримує вологу.26

Шкіра з рубцями, постакне чи нерівним рельєфом.

Рекомендовано легкі праймери з ефектом оптичного

розсіювання світла або мікросферичними частинками. Вони

візуально вирівнюють поверхню, не створюючи відчуття маски.

Категорично не можна застосовувати густі, щільні основи, що

підкреслюють текстуру [5].

Чутлива та реактивна шкіра. Тональні засоби повинні

мати охолоджувальну або заспокійливу дію. Бажані текстури –

флюїди, кушони, мінеральна пудра без тальку.

Відмовляються від косметики з парфумами, спиртом,

барвниками та ефірними оліями.

Третій принцип – вибір за типом покриття, а не за

щільністю.

У клінічному макіяжі пріоритет має не «щільне перекриття», а

«розумне вирівнювання тону». Замість маскування усіх дефектів

застосовується принцип багатошарового мікронного нанесення:

спершу легкий коректор лише на проблемні ділянки, потім –

прозора або напівпрозора основа, яка залишає природну фактуру

шкіри.

Четвертий принцип – комфорт і безпечність протягом

усього носіння.

Макіяж має не лише виглядати природно, а й не провокувати

дискомфорт. Якщо шкіра «дихає», не перегрівається, не лисніє й

не стягується, засіб підібрано правильно.

Завершальний принцип – адаптація засобів до середовища.

У спекотну погоду або під час тривалого носіння макіяжу варто

використовувати продукти з високою стабільністю до поту та

себуму, але без оклюзійних силіконів. У прохолодний сезон –

навпаки, легкі живильні текстури, які запобігають

пересушуванню [21, с. 869–870].

Таким чином, у клінічному макіяжі кожна текстура – це

елемент терапії. Коли продукт працює в гармонії зі шкірою, він27

не лише покращує зовнішність, а й сприяє психологічному

відновленню людини, допомагаючи їй знову відчути себе

цілісною та впевненою.

Робота з висипаннями, почервоніннями, рубцями

Клінічний макіяж передбачає роботу не з «проблемами

обличчя», а зі станами шкіри, які потребують поваги, знання і

тактовного підходу. Завдання візажиста – не замаскувати

запалення будьякою ціною, а зменшити візуальні прояви, не

зашкодивши процесу відновлення. Це вимагає уважного аналізу

кожної ділянки, правильного підбору інструментів і

усвідомлення меж між естетикою та дерматологією.

Робота з висипаннями (акне, запальні елементи).

Передусім важливо переконатися, що шкіра чиста, зволожена й

заспокоєна. Використовується антисептичний тонік без спирту

або спрей на основі термальної води. Прямий контакт пензлів і

спонжів із активними запаленнями недопустимий – для таких

зон застосовуються одноразові аплікатори або стерильні ватні

палички.

Корекція виконується методом локального камуфлювання:

точкове нанесення коректора з антисептичними компонентами

(цинк, ніацинамід, саліцилат цинку). Коректор наноситься не

розтиранням, а методом «легкого вбивання» – легкого

притискання пальцем або спонжем, щоб не пошкодити

поверхню. Потім ця ділянка делікатно припудрюється тонким

шаром мінеральної пудри, яка закріплює покриття, але не

закупорює пори.

Маскування почервонінь і подразнень. Для нейтралізації

червоного відтінку використовується принцип кольорокорекції.

Зеленуватий або бежево-оливковий коректор накладається дуже

тонким шаром під основний тон, лише на зони еритеми (Рис.

3.1). Надлишкове використання таких засобів призводить до

неприродного кольору обличчя, тому важлива дозованість.