16.Повний місяць

− Я так розумію всі тут веселяться! — гукнув капітан.

− Вибачте товариш капітан! — швидко оговталися експерти.

− Та я був не один, але, на жаль, ви не так все зрозуміли. Ми просто дивилися фільм, і дівчина заснула, оскільки вже явно пізно, я переносив її на ліжко, а вона випадково залишила на моїй шиї свою помаду! Усе? Розібралися? — сердито запитав капітан.

− Так точно товаришу капітане, ви вибачте, давайте вже перейдемо до вбивства? - Запропонував Ян.

− Що до нього переходити? Мені все зрозуміло.

Лука обійшов труп. Тіло нерухомо лежало на березі, на тілі були подряпини від гострого каміння і кульовий отвір у лобі. Два варіанти прийшли на думку кожному, хто бачив тіло.

Перший – хлопець плавав біля берега і для такої відстані зброя була надто потужна, але відповідала тому з якої зазвичай вбивала Зая.

Другий - хлопець плавав далеко, але Зая використовувала іншу зброю, набагато сильнішу і могла вистрілити звідки завгодно.

Підсумок – мертвий хлопець, явно не без гріха, з діркою на лобі.

У відділку:

- Капітане, вам посилка, - у дверях кабінету з'явилося миле молоде личок.

− Дякую Маркусу, щось ще? - Лука підвівся з-за столу і підійшов до дверей.

− Так, можете мене взяти у розслідування справ кілера?

− Тобі справді цікаво це? - З недовірою запитав Лука.

- Так, - твердо промовив Маркус.

− Ти ж знаєш, що це висяки? Максимум що ми можемо зробити, це опитати свідків.

− Так. Мене це влаштовує.

− Гаразд, я поговорю про це з полковником. Тепер вільний, лейтенанте.

Лука нервово зачинив двері й сів за стіл. Уважно оглянув посилку. На посилці лише один напис: «Капітану Луці, особисто в руки. Особисте.»

− Особисте? Хто міг би відправити?

Відкривши посилку, він виявив чорну рамку з милим фото Домініки та Найта.

− Так ось що за особисте, − капітан усміхнувся і поставив фото у рамці на стіл.