16. Шторм у повню

Ясного погожого літнього вечора, годині о 20:30, коли сонечко ще світить своїми променями на піщаний берег, біля скель відпочивав молодик. Був він м'язистий, блакитноокий з темним коричневим волоссям.

Звали хлопця Макс. Більш відомий як Шторм. Його тато – відомий бізнесмен, що навчив хлопчика не залишати свідків. За Максом значилось понад 30 жертв, половина з них – дівчата. Будь-хто, хто говорив ні, більше не говорив ніколи.

Але й на нього можна було знайти управу.

Так і сталося. Рівно о десятій пролунав нечутний постріл. Кілер чудово виконав свою роботу. Мертве тіло викинуло хвилями на берег.

Помста – страва, яка подається холодною. А буває така помста, за яку можна отримати бажану зелень.

Домініка та її коханий Лука проводили час у готелі. Вечір, романтика, два люблячих серця. Але ось невдача, несподіваний дзвінок.

- Алло, - роздратовано відповів Лука.

− Товаришу капітане, у нас новий труп. Молодий хлопець плавав за скелями та отримав кульове поранення, мабуть, під ранок викинуло на берег, але помітили лише надвечір. Безлюдне місце вибрав для купання, - повідомив стривожений голос лейтенанта.

− Знову вона? - Запитав Лука.

− Так точно товариш капітан.

Почулися уривчасті гудки. Лука відкинув телефон, обережно підвівся з дивана, вимкнув телевізор, відніс сплячу дівчину в ліжко, перевдягся і вирушив на берег.

Вони зустрічалися вже рік. Після вбивства офіціантки капітан поклявся розшукати дивну дівчину Домініку, що не виходила з його голови. Але коли знайшов, вирішив, що його жахливою помилкою було те, що він підозрював її у вбивстві. Не могла така ніжна і мила дівчина холоднокровно вбивати протягом трьох років. У них почалися стосунки, згодом вони стали жити разом. Домініка перевезла до Луки свого пса Найта – чорного добермана.

− Що тут у вас?

– Товаришу капітане, ви нарешті приїхали, – радісно скрикнув Ян.

− Де труп? - Запитав капітан, відштовхуючи від себе помічника, що так і норовив обійняти його.

- Так он він, - хлопець показав кудись убік, але Лука помітив мерця, хоч і був далеко, - без вас нічого не чіпали.

– Гаразд, ходімо, – хлопці підійшли до тіла. – Ось сюди його викинули хвилі, – протараторив Ян.

− Бачу, куля пройшла на виліт? – здивувався Лука.

− Мабуть, так, дивно не знаходите? – з усмішкою промовив Ян.

− Так-так, дивно. Але ось що мене дивує більше, то це твоя безглузда посмішка, чому такий веселий? – спитав капітан.

– Ви були не одні… – якось дивно промовив той.

− І?

− З ким якщо не секрет?

− Секрет, ти працювати прийшов чи в моєму особистому житті копирсатися? - Капітан став роздратованим.

− Просто у вас така чудова помада на шиї, вже всі зрозуміли, що відволікли вас від важливіших справ.

- Чорт! Раніше сказати ніяк? – розлютився Лука.

− Вибачте, не думав, що це важливо.

Звідусіль долинуло потайливе хихикання.