Котяча м'ята

Один любитель котів, вічно зайнятий Федір Опанасович, їхав машиною до міста. Нещодавно хтось із його сусідів повідомив про проблеми зі світлом у його заміському будиночку. Федір, як справжня зайнята людина, вирішив відкласти діло до найкращого моменту. І ось, приїхавши за місто, виявив, що все справно.

З криком і невдоволеним бурчанням він сів у свій автомобіль і поїхав назад.

Кілометрів за 100, у відкрите вікно влетіла куля. Вона потрапила у скроню. Машина з неприємним звуком врізалася в дерево на узбіччі.

Хвилин за 30 приїхала поліція і викликала капітана Луку. Той, відпочиваючи поблизу, прибув до місця злочину хвилин за 20.

– Цього разу все по-іншому, – поважно заявив Ян, який був на відпочинку разом із капітаном.

− З чого ти взяв? – не бачив нічого іншого, у цій справі, капітан.

− Ну, як, тепер ми можемо з'ясувати, звідки відбувався постріл, раптом зможемо знайти якусь зачіпку?

− Так, можливо. Вибачте, − капітан узяв телефон, йому дзвонила якась Домініка. Все ж таки 28-й рік, час подумати й про особисте життя, − привіт, сонечко.

− Привіт коханий, − почулося у відповідь.

− Щось трапилося? – поцікавився Лука.

− Пробач, ти зайнятий, так? І я тебе відволікаю? – корчила невинність дівчина.

− Ну що ти, ти зовсім не відволікаєш, просто ще одне замовлене, − відповів капітан.

− Знову ця твоя зла-зая? Ти з нею більше часу проводиш, ніж зі мною, – образилася Домініка.

− Домінік, вона − моя робота, не дуйся, скоро я завершу, і ми зможемо повечеряти.

− Ну, добре. Тільки не сильно затримуйся, – змирилася дівчина.

− Хто дзвонив? − Запитав Ян, коли Лука поклав телефон в кишеню джинсів.

− Цікавій варварі…

− Знаю, що їй зробили, але все ж таки, хто? – не вгавав Ян.

− Домініка, дало тобі щось? Ні? Продовжимо, − Лука підійшов до машини, в якій усе ще за кермом сидів труп, − Двадцять п'ятий, вісім років ми полюємо на Заю, коли вона припинить? За ці вісім років такі статки заробити можна було. З її апетитом. Мабуть, досі кілька лямів зелені бере. Гаразд, що ми маємо?

− Перша жертва була єдиною того року, може вона десь відпочивала на ті гроші? – припустив Ян.

− Все може бути, але що у нас зараз? − Запитав Лука, відходячи від машини.

− 25-а, нічим не примітна зайнята людина. Ми з'ясували, що два дні тому йому зателефонували з телефону-автомата. Про що була розмова знаємо тільки зі слів секретаря, – прозвітував Ян.

− І що каже секретар? – поцікавився капітан.

− Повідомили про несправність електрики у заміському будинку пана Федора Опанасовича.

− І?

− Він виїхав перевірити, як тільки зміг. Просто не так часто випадала йому вільна хвилинка, він був або на роботі, або в притулку для котів.

− Для котів? Значить я не помилився, це була котяча м'ята. - Сказав Лука, підійшовши до машини він відчув дивний запах.

− Але звідки вам відомо який аромат у котячої м'яти? – здивувався Ян.

− Був один випадок…