Свайп вліво, свайп у безодню

Пробудження не приходить — воно вривається в череп різким, безжальним ударом, наче хтось з розмаху вгатив тупим металевим предметом по потиличній кістці. Кириле різко вдихає, і повітря здається густим, як силікон. Він намагається розплющити очі, але повіки склеїлися від якогось їдкого, синтетичного поту.

Перше, що він відчуває, — це нестерпна, пульсуюча порожнеча в голові. Це не звичайне похмілля після крафтового синто-джину чи передозування ноотропами на черговому креативному брейнштормі. Це знайомий, в'язкий, хімічний вакуум. Відчуття локальної лоботомії. Так буває, коли наноботи випалюють нейронні зв’язки, стираючи свіжі синаптичні сліди.

Кириле хрипить, перевертаючись на спину. Простирадла з розумного термошовку автоматично підлаштовують температуру під його розпечене тіло, але це не приносить полегшення. Його ліве передпліччя раптом обпікає гострим, ниючим болем. Він інстинктивно хапається за руку, очікуючи намацати глибокий поріз або опік від сигарети. Його пальці ковзають по ідеально гладкій, генетично оптимізованій шкірі. Жодної подряпини. Нічого. Але фантомний біль б'є струмом просто в мозок. Він кривиться і починає розтирати передпліччя, намагаючись вгамувати невидиму рану. Тіло пам'ятає те, що мозок уже відмовився тримати в собі.

Два швидких кліпання правим оком. Оптичний нерв здригається, коли завантажується нейроінтерфейс. Перед очима, прямо на сітківці, розгортається напівпрозорий HUD-дисплей. Звичні ранкові метрики сиплються сухим, бездушним каскадом. Пульс: 114. Аритмія. Рівень кортизолу: критичний (необхідна медикаментозна стабілізація). Гідратація: 42%.

Він ігнорує червоні показники тіла. Тіло — це лише інструмент, оболонка для його цифрового профілю. Кириле маніакально ковзає поглядом у правий верхній кут свого поля зору, туди, де світиться золота іконка його Соціального Індексу.

Соціальний Рейтинг: 9.87 / 10. Статус: Бездоганний.

Кириле з полегшенням видихає, відкидаючи голову на подушку. Бездоганний. Він досі «селф-мейд бро». Його інвестиційний портфель не заблоковано, доступ до елітних лаунж-зон у метавсесвіті відкрито, а алгоритми додатків для знайомств досі підкидають йому профілі топ-моделей та спадкоємиць корпорацій. У світі, де один невдалий твіт чи п'яний скандал у барі може знищити твоє життя за півгодини, перетворивши тебе на соціального ізгоя з нульовим кредитним лімітом, цифра 9.87 була еквівалентом божественності.

Він повільно сідає на край ліжка. Кімната навколо нього починає прокидатися. Розумне скло панорамних вікон плавно змінює рівень прозорості, впускаючи в спальню сіре, хворобливе світло ранкового мегаполіса. Квартира виглядає як рендер з журналу про елітну нерухомість: холодний бетон, матовий чорний метал, жодної зайвої деталі, жодної речі, яка б натякала на те, що тут живе жива людина з її слабкостями та хаосом. Кириле вибудовував цей простір роками. Він сам став цим простором — стерильним, мінімалістичним, оптимізованим для успіху.

І тут перед очима спливає нове повідомлення. Воно не злите з загальним інтерфейсом, а має фірмовий, заспокійливий дизайн із заокругленими кутами і м'яким градієнтом кольору лаванди. Додаток «Нейроластик».

«Вітаємо! Ваш крінж успішно видалено. Дякуємо, що обираєте преміум-підписку для захисту вашого ментального здоров'я та репутації».

Кириле дивиться на рядок нижче, і холодна крапля поту скочується по його хребту. Стерто пам'яті: 14 годин 23 хвилини. Баланс спогадів за минулу добу: 0 байт.

Він завмирає. Чотирнадцять годин? Він ніколи не стирав так багато. Зазвичай він використовував «Нейроластик» як косметичний засіб. Видалити спогад про те, як невдало пожартував на пітчингу перед клієнтами з Азії. Стерти з пам'яті незграбний секс із колегою на корпоративі, щоб наступного дня дивитися їй в очі з абсолютно щирою, порожньою впевненістю. Забути обличчя бездомного, якого він випадково штовхнув у багнюку біля ресторану. Це була ментальна гігієна. Свайп вліво — і неприємного відчуття сорому не існує. Ти знову ідеальний, ти знову переможець, чиє сумління чисте, як хірургічна сталь.

Але чотирнадцять годин — це протокол «випаленої землі». Це означає, що відучора, приблизно з шостої вечора, в його пам'яті зіяє абсолютна, чорна діра. Він не просто щось підчистив. Він вирвав шматок свого життя з корінням.

— Аліно, — його голос звучить хрипко, наче він тиждень не розмовляв. — Аліно, дай звіт по моїх діях за вчорашній вечір. Де я був?

Гологравізор у кутку кімнати блимає м'яким синім світлом. Голос штучного інтелекту квартири, ідеально модульований під тембр емпатичної жінки-психотерапевта, лунає з прихованих динаміків: — Доброго ранку, Кириле. Згідно з вашими інструкціями від 03:14 ночі, доступ до логів геолокації, аудіореєстраторів та історії транзакцій за попередні дванадцять годин заблоковано і зашифровано. Відновити дані неможливо без порушення користувацької угоди «Нейроластика». Бажаєте прослухати ранковий дайджест новин або включити медитацію для зниження кортизолу?

— Бляха... — Кириле тре обличчя долонями. — Скасуй медитацію. Покажи... покажи мої життєві показники на момент приходу додому.

— Дані частково пошкоджені, Кириле. Зафіксовано вхід у квартиру о 03:12. Пульс становив 168 ударів на хвилину. Рівень адреналіну в крові перевищував норму на 400 відсотків. Біосенсори вхідних дверей зафіксували на вашому одязі сліди етанолу, озону, а також біологічні рідини невстановленого походження.