Кілька слів на захист безумців

Усміхаючись, Микитка йшов вулицею, мружачись від сонця. Попереду нього по землі пливла його тінь: витягнута, незграбна, з чудернацьким шоломом на голові, що насправді був старою рожевою панамою. Її йому подарувала мама, а потім багато разів забирала й викидала, але Микитка завжди знаходив улюблену річ. Він не ображався, бо йому подобалася ця гра, от тільки без панами сильно пекло голову.

Намагаючись наздогнати тінь, Микитка помітив блиск на асфальті і, нахилившись, підняв брудне кольорове скельце. Мов зачарований, він спостерігав за грою світла на його знахідці. Яка ж краса! Задоволений, що йому пощастило натрапити на такий скарб, Микитка сховав скельце в кишеню, вирішивши обов’язково показати друзям. Оце вони заздритимуть!

Помітивши зграйку дітей на узбіччі, він привітно помахав їм. Микитка любив малюків і почувався з ними куди вільніше та впевненіше, ніж з дорослими. От тільки цього разу діти якось дивно косяться на нього. Найменший спробував підійти, але старша дівчинка утримала його, а інший хлопчик побіг до будинку. З хати вийшла жінка і, побачивши Микитку, схопилася за серце.

Невдовзі навкруг нього зібралася вже чимала юрба дорослих, які щось заклопотано обговорювали, часто лаючись та підвищуючи голос. Микитка цього не любив і спробував піти, але йому заступили шлях. Невисока повна жінка схопила його за комір, настирно тормосячи:

– Що ж ти чиниш, іроде? – її пухкі щоки тряслися, а з очей градом котилися сльози – Чи в тебе зовсім серця нема? Я сина втратила, зовсім молодого, а ти отак його пам’ять паплюжиш! Як ти смієш?

Микитка відмахнувся, бажаючи, щоб вона пішла. Скрикнувши від несподіванки, жінка заточилася і ледь не впала. Її взялися заспокоювати та втішати, а за Микитку натомість взявся міцний кремезний чолов’яга:

– То ти битися здумав? – розлючений, він штурхнув Микитку в груди, збивши з ніг. Панама спала з його голови й відлетіла, підхоплена вітром – Зовсім совісті не маєш, покидьку?

– Чому ви мене ображаєте? – розгублено спитав Микитка, відчуваючи, як йому на очі навертаються сльози. Чоловік сердито сплюнув:

– Наче ти не знаєш? – він зневажливо поглянув на нього зверху вниз – Кажи, запроданцю, ти сам це вдягнув чи хтось з твоїх друзяків-виродків напоумив?

На невисокому русявому хлопчині з пласким обличчям і заплаканими вузькими очима була футболка, на якій красувалося обличчя російського президента на фоні трикольорового прапору. Напис англійською під ним однозначно заявляв: «I love Putin»

Через два тижні

Комфортабельне таксі-фургон зупинилося на околиці, випустивши трьох пасажирів. Розплатившись з водієм, привабливий блакитноокий брюнет під сорок у бездоганному синьому костюмі дістав мобільний:

– Зараз зателефоную клієнту і дізнаюся, де саме він мешкає. – пояснив він супутникам, гортаючи контакти. Огрядний здоровань з вислими козацькими вусами спинив його:

– Гадаю, це зайве, шеф. – він вказав на натовп перед високим цегляним парканом – Не думаю, що в цій глушині знайдеться інша причина, щоб так збурити народ.

– Що ж, тоді варто спинити їх, доки місцеві не накоїли лиха. – заявив брюнет, поспішаючи до юрби – Тарасе, ти зі мною. Віра, тримайся осторонь.

Жінка за тридцять у легкій блакитній сукні закотила очі, але промовчала. Прокладаючи собі шлях крізь натовп, чоловіки протиснулися до центру, де, здійнявши над головою стиснутий кулак, розглагольствував оратор, кожна фраза якого викликала шквал підтримки та все більше розпалювала юрбу:

– З того самого дня, як вони тут з’явилися, з ними були неприємності. – говорив він, скрегочучи зубами від люті – З усіма разом і з кожним окремо. Вони небезпечні, безконтрольні й порочні. Їм не місце серед нормальних людей, це ж ясно, як білий день. Подумайте про ваших дітей, хіба вони будуть в безпеці поряд з цими істотами? Ми терпіли їх, і терпіли довго, але вони перейшли останні межі. Вони посміли поглумитися над сотнями загиблих на Сході, над подвигом наших солдатів і трагедією всієї країни. Чи можна стерпіти таку наругу? Настав час сказати «годі» і прогнати їх. Сьогодні ми виганяємо виродків і, якщо вони не підуть добровільно, ми ввірвемося всередину і витягнемо їх силоміць.

– Я закликаю вас цього не робити. – промовив брюнет, виходячи наперед – Незаконне проникнення до житла чи іншого володіння караються позбавленням волі на строк до трьох років. Не кажучи вже, що у вашому випадку явно не обійдеться без насильства, а це вже всі п’ять.

– Скажи, а ти взагалі хто? – спікер рвучко обернувся до приїжджого, насуваючись на нього – Бо я не звик вислуховувати поради від усякого зайди, що сує носа не в свої справи.

– О, вибачте. Дозвольте відрекомендуватися. – сяюче всміхнувшись, чоловік вручив йому візитку – Леонід Романенко, приватний детектив.

– Треба ж! – заводила награно присвиснув, демонстративно зіжмакавши картку – Й гадаю ти не випадково приїхав сюди аж самої столиці, детектив?

– Не кривитиму душею. – Леонід вказав на паркан, продовжуючи всміхатися – Мене найняв власник цього пансіону, щоб довести невинність свого пацієнта.