Розділ три. Наші дні

  Я прокинулась вся в сльозах і не могла дихати. Знову цей сон, знову цей дурний сон. Останнім часом він почав все частіше з’являтися, але чому? Я не хочу знову бачити його.

— Так Ліано, треба заспокоїтись, в кімнаті одне вікно, одні двері, на ліжку в мене дві білі подушки, одна коричнева ковдра з плямою від кави посередині, на тумбі поряд підсвічник, з трьома згорівшими свічками. — Єдине що мені допомагало в таких випадках це рахувати предмети в кімнаті, через деякий час мені стало легше і я заснула. 

  Спала я не довго і прокинулась від крику Роуз.

— Ліано, прокидайся! Нам треба на роботу! — Коли я відкрила очі, то побачила як вона сидить на ді мною і дивитися прямо в очі.

— Ти не уявляєш як мене бісить коли ти так мене будеш.

— По іншому ти не прокидаєшся. — Вона усміхнулась, поцілувала мене в чоло і сіла на ліжко — До речі, ми запізнюємось на роботу.

— Що! — Я підскочила з ліжка і почала шукати що одягнути.

***

  Через годину ми вже були на роботі, ми запізнились всього на півгодини, але для Ернольда це була вічність. Він був найжахливішим начальником в усій Морілеї, штрафував за кожну хвилину запізнювання, забирав двадцять відсотків з винагороди за завдання. У мене було відчуття що йому подобалось бачити що нам нема куди більше йти, хоча у інших був хоч якийсь вибір, але в мене не було нічого.

— Ліана, Встала і пішла мити посуд! — Його грубий голос пройшов шумом по всій таверні і відвідувачі почали косити очі на нас. Він нахилився, вихопив книгу з моїх рук і, навіть не глянувши, жбурнув її на підлогу. 

  Я підняла свій погляд на нього. Ернольд стояв переді мною, спираючись на дерев’яний протез котрий в нього був замість лівої ноги. Його величезний ніс був в декількох сантиметрів від мене,  а його густі, неохайні брови затіняли очі. Коли він злився, то його чоло покривалось жахливими зморшками, у мене було відчуття що  якщо кинути цеглу в них, то вона розіб’ється, а йому нічого не буде.

— Я не прибиральниця, — сказала я повільно намагаючись зберігати спокій, і піднявши книгу з підлоги я продовжила читати. — Я асасинка. І якщо зараз немає завдань, я маю право робити, що хочу. — Мої слова його розлютили, але він знає що нічого не зможе зробити. Ернольд ніколи не отримує від мене те чого не було в нашій угоді.

— Невдячна молодь! Я дав вам усе, а ви що? — Він замахнувся на мене. Я схопила його руку і вивернула її в іншу сторону, мені здається що його крик почуло все місто. Тоді я іншою рукою вдарила його в живіт і повалила, а тим часом люди почали дивитися на нас, деякі тікали, а деякі ховались щоб випадково ми не заділи їх.

— Слухай мене сюди, — я говорила пошепки щоб ніхто крім нього цього не чув — якщо я захочу то заріжу тебе будь якої миті, тому будь вдячний за те що ти досі дихаєш. І хочу нагадати, що тобі краще мене не злити, бо коли я виплачу 1001756 лен, то я помщусь тобі за все що ти зроби мені. — Він не дихав і не кліпав, боявся що якщо ворухнеться я приб’ю його.

— Лі, я ж пожартував, — він почав істирично посміхатися і вдихати повітря — до речі за твою хорошу роботу, тобі буде премія, аж 20 лен! — Я піднялась  з підлоги і сіла на стілець читати. 

  Він піднявся і щось там пояснював відвідувачам, а мої думки були вже далеко, десь у майбутньому, де я більше не була його боржницею і могла залишити цю таверну раз і назавжди.

***

  Я сиділа вже декілька годин очікуючи на своє завдання, але після того випадку з Ернольдом до мене навіть підійти боялись. Невже людей так легко злякати? Подумаєш побились, ми ж в таверні, тут таке дуже часто трапляється. Я вже збиралась йти як тут в двері зайшли гвардійці.

— Хто з вас Ліана Конаґал?! — вони були одягнені в залізні обладунки, котрі закривали кожну частинку їхнього тіла, а посередині грудей була емблема Морілеї. На ній було намальовано червоно, білий щит, посередині якого були руни. В правому верхньому куті була руна ейваз, що означає силу та стійкість, в лівому верхньому куті ансуз, вона символізує наш зв’язок з Богами. Під ними була руна котру ненавидить наш король, пертро, колись вона символізувала наші магічні сили, але коли “його величність” Веланд заборонив магію, то він змінив її значення на родючість землі. Багато хто з солдатів зафарбовує її, щоб не злити його.

— Повторюю ще раз, хто з вас  Ліана Конаґал? — я посміхнулась і підняла руку щоб помахати їм.

— Добрий день. — Я не збираюсь вставати, нехай ці виродки самі підходять.      Всі в таверні замовкли і уважно стежели як вони йшли до мене.

— Ліано Конаґал, ми з королівської гвардії. — моє обличчя одразу змінилось, я думала мене просто заарештують за нелегальну діяльність, але їх відправив сам король, я звичайно знала що популярна, але ж не настільки? — Король хоче бачити вас, пройдіть за нами.

— У мене робочий день, тому перекажіть королю що я прийду за декілька годин. — Сподіваюсь я встигну втекти, не хочу потрапити до Ізмаїлської в’язниці, говорять що всі хто туди заходять, ніколи не повертаються.

— Я її відпускаю, — я обернулась і побачила як з кабінету виглядає голова Ернольда, цей покидьок здати мене вздумал? Якщо я піду на дно, то цього йолупа заберу з собою — якщо вам прям треба, то можете забирати її. — Промовивши останні слова він сховався за дверима.