Розділ два. 11 років тому

  Я лежала на землі і стікала кров’ю. Десь всередині себе я знайшла сили відкрити очі, але краще б не робила цього. Я дивилась на те як горять дома, як люди тікають, але вони ще не знають що тікати нема куди. Королівське військо накрили нас магічним бар’єром.

  Спочатку нам казали що хочуть на захистити, а потім почали масовий геноцид. Навколо було стільки крові, що я почала втрачати свідомість через її запах. Навколо мене був дим, попіл і люди котрі топтались по мені намагаючись втекти, і в один момент мої очі закрились і я пішла в сон… 

  Я прийшла до тями тоді коли в будинок поруч влучила магічна сила і мене відкинуло хвилею… Я бачила як вбивали людей. Мама колись казала що …. влаштують геноцид, я не розуміла цього слова, до цих пір.

  Я відчула що хтось підняв мене, кинув на плече і почав бігти. Моє тіло страшенно боліло, кожна частина мене пульсувала, я всі була в крові, в своїй та не тільки. Я відкрила очі щоб подивитися хто мене несе. Це був чоловік… Я чула вибухи, звук мечів котрі співали в руках воїнів, але їх спів був смертельним для нас… усіх.

— Куди… ми… біжимо? — Мені не вистачало сили щоб вимовити більше і я відключилась.

   Я знову лежала, але на цей раз на підлозі. Я бачила пред собою картини, багато картин. Я знаю хто на них, я дивилась на жінок що були на них, то були королеви, там були намальовані королеви. Але не ті яких ми вивчали в школі… мама розповідала щось про них, але моя голова була не в тому стані щоб згадувати щось ще.

— Відпусти нас!!! Ми нічого не знали!! — Я повернула очі вбік і побачила людей. То були мої батьки? Невже тато ніс мене тоді? Жінка котра стояла навпроти них виглядала як диявол, а в її очах палав найтемніший вогонь який я бачила в житті.

— Ви!!! Ви почали це все!!! Це ви захотіли дізнатися правду!! А тепер ви заплатите за неї. 

— Стій!!! Ми не знали!!! Ми просто хотіли повернути наше...

— Я пропонувала вам вирішити все мирним шляхом, але ви зробили вибір.

— Ти запропонувала забути наше минуле! Ми просто хочемо повернути… — Я чула не всі слова, іноді десь вдалині лунали вибухи. Цікаво наскільки ми далеко від Декону? Як ми вийшли якщо там бар’єр?

— Дозволь піти Ліані, благаю.

— Невже в моєї любої Лайли прорізався голосок? Вона виживе, не хвилюйся. — У жінки з’явилась найзліша посмішка котру я бачила.

— В чому підвох? — мама не могла стримувати сльози, але робила все можливе щоб ця жінка не бачила її страху — ти ніколи не зробила б те від чого не отримаєш якусь вигоду.

— Вона народить мені спадкоємця, а тоді я закінчу її муки. — Вони про мене? Я народжувати?!

— Навіщо він тобі? Вона звичайна дівчина.

— Незвичайна Рунн, незвичайна. В ній тече кров… коли вона народить дитину, то кров мого роду змішається з її, і тоді. — Не встигла вона закінчити, як тато перервав її.

— І тоді він зможе відкрити двері в…! 

— Молодець! — вона посміхнулась на всі свої зуби і поплескала в долоні —  А тепер закінчимо те що розпочали. — Вона направила руку на маму і промовила якісь слова. Мама впала на коліна і почала кричати, а з її очей і вух почала текти чорна кров.

— ААААААААААААААААААААА. — Я почала плакати, сльози текли так швидко що за декілька секунд піді мною була велика калюжа, але мам перестала кричати. Вона померла, тато впав до неї і намагався привести її до тями.

— Ніііі, будь ласка! Люба! Будь ласка! Ход, будь ласка поверни її! Благаю.

— Голосніше! Він тебе не чує. — Кімнатою рознісся її зловісний сміх. Тато встав, в руках у нього був ніж. Він почав промовляти слова на невідомій мені мові а потім взяв і вбив себе тим ножем.

  Моє серце розривалось, але через секунду піді мною з’явився портал, і я впала на кам’яну дорогу.