19. Почуття, зізнання та війна.

Збір людей виявився досить нелегким. Не всі хотіли ризикувати йти проти Монтрейнів, саме тому я вдавалася до найгірших маніпуляцій, погроз, брехні та обіцянок. Але, зрештою, дещо мені все ж вдалося.

Першим, хто приєднався до мене, став капітан Томас Ґрейсон, який свого часу втік разом зі своїми людьми до лісів і довгий час переховувався там. За його словами, він знав, що колись я повернуся і мені знадобиться його допомога. Так і сталося.

Другим, кого я схилила на свій бік хитрощами, був віконт Орвуд. Спочатку він не хотів надавати мені своїх людей, але надто багато зробив, щоб дати задню в останній момент і втратити такого цінного союзника, як я. До того ж він боявся втратити вигідну угоду, яка передбачала дозвіл на полювання в Темному лісі, а також використання деревини з нього для власних потреб.

Найлегше було з Ровеном Дарквудом. Під час аудієнції в маєтку Орвудів йому ну дуже сподобалася одна з моїх фрейлін. До того ж вона походила з роду торговців Бафо, які розвивали своє ремесло в баронстві ще від часів його заснування.

Найлегше було з Ровеном Дарквудом.

Сесілія — одна з моїх фрейлін, але назвати її простою компаньйонкою я просто не могла. Вона походила з родини Бафо — відомих у моєму баронстві торговців, чиє ремесло процвітало й міцніло з кожним днем від самого заснування баронства. Титулу вони так і не змогли отримати, зате нажили статки, яким могли позаздрити чимало дворян, у тому числі й я.

Сама Сесілія теж не була звичайною купецькою донькою. Вона отримала чудову освіту, знала три мови, легко знаходила спільну мову з людьми й чудово почувалася серед знаті. А ще була достатньо вродливою, щоб привертати увагу навіть тих, хто зазвичай дивився лише на походження та титули.

Дарквуди за останні роки влізли в борги й тепер були готові поступитися своїми принципами та прийняти до роду безрідну, але надзвичайно вигідну для них дівчину.

Сама Сесілія чудово знала своє становище й уміло ним користувалася. Вона, наче змія, обвивала Ровена Дарквуда, демонструючи йому свої найкращі риси, яких у неї, безперечно, було предостатньо. Зрештою, їй потрібен був лише вдалий шлюб, а Ровену — спосіб урятувати становище своєї родини.

Навіть після того, як я втратила титул.Я досі залишалася донькою своїх батьків, а віднедавна — ще й нареченою майбутнього віконта.

Найважче було з графом Морсімусом. Не багато не мало — він зажадав в обмін на допомогу закинуті золоті копальні Грейфорда.Розставатися з такими, на перший погляд, прибутковими землями я не хотіла. Але в мене не було ані вибору, ані грошей, щоб відновити копальні.

 А отже, на моїй землі вони все одно не приносили б жодної користі. Зрештою, я набрала достатню кількість людей.

І зараз мені просто не віриться, що я змогла. Що я пройшла через усе це. Що, можливо, вже за тиждень буду там, де маю бути — на своїй землі.

З великими втратами, але боротьба за своє ніколи не буває легкою.

                                         ***

-Ти досягла своєї мети, то чого така напружена?

-Усе виявилося набагато складнішим, ніж мені спершу здавалося, Едріку.

-То чого ж її милість боїться?

-Усього потроху.

-Думаю, мені ти можеш зізнатися у своїх страхах. У цьому немає нічого ганебного.

-Мої страхи точно не є ганебними, зате ця усамітнена розмова — ще й як.

-А мені подобаються такі розмови.

З цими словами Едрік обійняв мене за плечі. Я на мить завмерла, але відсуватися не стала.

-А якщо сюди хтось зайде? Не боїшся, що тебе звинуватять у спокусі юної леді?

-Скоріше, ця юна леді спокусить мене, ніж я її.

-Я ледь помітно усміхнулася. 

Останніми тижнями Едрік почав діяти сміливіше, і наші стосунки поступово перетікали з дружніх у дещо романтичніші. Я досі не знала, як на це реагувати і що йому відповідати.

-Це пропозиція? — За словом у кишеню мені лізти не доводилося, тож на флірт я відповідала так само добре, як і на все інше. — Якщо серйозно, то що між нами?

-Якщо серйозно, то що між нами?

-Те, що ти захочеш.

Я повернула голову до нього і німи питання повисло в првітрі.

-Ізабель, уже близько року я цілком і повністю у твоїй владі. Я ніби зачарований тобою, а ти, здається, навіть не помічаєш.

-Ну знаєш, потрібно було робити кращі натяки.

-Статус не той, щоб робити красномовніші натяки. Та й чим би допомогли тобі мої почуття? Я нічого не маю за душею. Ні грошей, ні зв'язків, ні влади.

Я кілька секунд мовчала, дивлячись на нього та врешті промовила.

-Я не та людина, яка буде за цим ганятися. І, схоже, я змарнувала купу часу, бо ти мені теж подобаєшся.

-Теж?

-Не змушуй мене це повторювати. 

-О ні, мила моя. Я змушу тебе це повторити. І не раз.

На цій ноті Едрік нахилився до мене й поцілував.

Я на мить завмерла від несподіванки. Стільки разів я уявляла, як він нарешті наважиться, але тепер, коли це справді сталося, усі заздалегідь продумані думки кудись зникли.

Його поцілунок був обережним, ніби він досі залишав мені можливість передумати. Але я не хотіла передумувати. Навпаки, сама скоротила відстань між нами й відповіла на поцілунок.

Едрік ніби тільки цього й чекав. Його рука повільно скользила по мо, а я вперше дозволила собі просто не думати про насл

Його рука повільно ковзнула з мого плеча до талії, а згодом опустилася до стегна. Поцілунок ставав дедалі палкішим, і вже важко було сказати, куди він міг би нас завести, якби Едрік не зупинився першим.

-Ти виглядаєш так, ніби шкодуєш.

-Шкодую, що ти зупинився.

На його обличчі одразу з'явилася задоволена усмішка.

-Що ж, тоді пізніше ми обов'язково продовжимо. Але поки я не хочу скандалу й відрубаних рук через те, що спокусив чужу наречену.

-Знаєш, а я вже подумки готова до цього скандалу, — я ледь усміхнулася. — Хоча, звісно, рук буде шкода.

-Саме тому я й зупинився.

-Я думала, ти сміливіший.

-Не настільки, щоб ризикувати кінцівками. А якщо серйозно, то чого ти боїшся?